60bfbfdafa6dd48f33f0e166a95654cd

крісло біля невеличкого столика і взяла до рук рукописний сувій, що виявився твором

любомудра Руміла.

- Я чув, що ви хочете зі мною поговорити, вельмишановна Нерданель?

Мітрандір опустився на крісло поруч. Він спостерігав за веселою метушнею в залі з

помітним задоволенням в очах.

- Я знаю, - вимовила жінка, - ви нещодавно повернулися звідти… Ви мали змогу

мандрувати, тобто… Я хотіла запитати у вас – чи не чули ви щось про… про мого

другого сина. Говорили, що він втратив пам’ять, і…

Мая похитав головою:

- На жаль… - відмовив, - я чув багато легенд про божевільного співця, однак ніколи не

бачив нікого схожого на… на вельможного Нолдо в такій притузі.

- Можливо – хтось із них? – вказала Нерданель на приятелів, - міг щось чути?

- Не думаю, - сказав Мітрандір сумно, - останнім часом Ельфи вели замкнене життя. В

закритих від чужих очей лісах, або містах. Щодо ж гобітів, то вони жили в краях, куди

навряд чи пішов би ваш син. Він тримався б моря, або Гаваней Кірдана…

- Мені шкода, - вишептала Нерданель. Вона хоч і знала, що ця розмова є лише

прикриттям, однак, їй дійсно було шкода… Еstel… Без надії сподіваюсь…

Тим часом, як-то зазвичай буває на подібних учтах, звідкись зверху попливла тиха

музика, і Мітрандір запросив гостей помилуватись танком дів Валмару, і випити quenilas, а для гобітів настав час підобідку, і вони скористались ним уповні. Глорфіндейл

неголосно розмовляв про щось з Ерестором, близнюки весь час піддражнювали Леголаса

його побратимом-Гномом, котрий начебто закохався в Галадріель і викликав за неї на

поєдинок якогось Адана з гондорців, бо той сказав, що княгиня Арвен є красивішою.

- Наша сестра дійсно сяє як зоря, вечірня зоря…

- Однак, вельможна Галадріель… О, хитрющий Гімлі…

- А на чому вони билися, Листочку, на бойових сокирах?

59

- Ні, Елладане, ти помиляєшся – вони тягали одне одного за бороди

- Що ти, Елрогіре – схопити Гнома за бороду, це ж жах… Гімлі цього б не пережив.

- О, які ви обидва злі, - докірливо мовив Леголас, - не було ніякого поєдинку, все

вирішилось мирно…

Цього дня завести розмову про персня Нерданель не вдалося. Однак, Ельронд не

виказував ні нетерплячки, ні поспіху. Наступного дня весь гурт приятелів мав виїхати на

соколине полювання - Нерданель вирушила з ними, вбрана по чоловічому, зачесана як

Майтімо – волосок до волоска. В чорному оксамитному вбранні, з тієї ж тканини, що і її

сукня, вона була схожа на Ельфа-воїна, і войовники з Ендоре поглядали на неї з

захопленням. Більше того, коли на привалі, біля озера Альквайлін, молоді воїни почали

хвалитися своїм володінням мечем, Нерданель попрохала в усміхненого Глорфіндейла

його клинок, і легко перемогла і близнюків, і Леголаса. Четвертим проти неї став сам

Ельронд – і вона одразу ж відчула знайому руку. Лівицю, авжеж – Майтімо бився з обох

рук ще тут, у Валінорі, чим і заслужив славу найпершого мечника Тіріону. Бій закінчився

внічию.

- Хто навчав вас, вельможна? – поцікавився Олорін.

- Мій батько Магтан, - відповіла Нерданель з обличчя якої ще не зійшов вираз грізної

затятості, - і мій чоловік…

Мая більше питань не задавав. Однак товариство не могло повстримати свого захвату.

- О, неймовірна жінка! - захоплювались вголос близнюки, а Леголас висловив думку, що в їхньому братстві така войовнича пані була б якраз до мислі.

- Ви не злякалися б, напевне, навіть барлога, - говорив юнак зі своїм лагідним усміхом,

- я, чесно говорячи, трохи розгубився… О, цей міст Кгазад-Думу… Якби не

Мітрандір…

- А скажіть мені, друзі, - звернувся Ельронд до Леголаса з Фродо, котрий при згадці про

пережиту небезпеку, як на диво, трохи відмолодів, а Нерданель подумала, що всі

пережиті ним жахи є нічим, порівняно з тягарем Великого Кільця, бо вони

загрожували тілу, а не духу, - що вам запам’яталося найбільше зі спільного відрізку

шляху?

- Мені – міст Кгазад Думу, - миттєво відповів Леголас зі своїм лагідним простосердям

вихованого Лаіквендо, - там я відчув себе безпомічним. О, я чув, що Ельфи навіть

вступали у двобій з подібними істотами, однак, я не можу собі уявити…

- Я можу, - сказав Глорфіндейл без усміху, і всі обернулись до мовчазного Ваніа, -

тільки зазвичай подібний двобій закінчувався загибеллю обох – Ельфа і тварі… в

кращому випадку… Я зробив тоді все, що міг, як і мій побратим Ектеліон… Я не

сподівався вижити, я хотів лише спинити барлога, бо за моєю спиною були біженці з

Гондоліну.

- В тому числі, - додав Ельронд, - Туор та Ітарільде… І їхній син Еаренділь, котрий був

тоді зовсім дитям. Лише завдяки тобі я прийшов на цей світ, Глорфіндейле, милий…

- В гіршому випадку гинув тільки Ельф, - сумовито мовила Нерданель, - як Феанаро…

Говорили, що тварей довкола нього було більше, ніж одна…

- Здолати кількох валараукар, - вжив Глорфіндейл старої квенійської назви чудовиська,