60bfbfdafa6dd48f33f0e166a95654cd

- неможливо навіть для такого могутнього Ельда, яким був ваш вельможний чоловік, пані Нерданель. Я завжди дивувався, як йому взагалі вдалося протриматись в кільці

чудовиськ до приходу підмоги. Я чув, що гітлумці змогли розвоплотити кількох, але

за допомогою ріжних хитромудрих пристроїв. Однак, коли князь Гітлуму Фіндекано

опинився самотою проти двох тварей, то не вистояв і він, а він був на той час одним із

кращих воїнів Ендоре.

- Я, - дзвінко мовив Фродо, - найбільше злякався, коли з озера перед Брамою Морії

вибралося чудовисько, і трохи не затягло мене під воду.

- Я колись бачив цю браму, - озвався Ельронд, - чудова робота…

60

- Там, - мовив гобіт, - було зображено зорю, подібну до тієї, що блищить на медальйоні

пані Нерданель…

Жінка поправила ланцюжок. З того часу, як Ельронд віддав їй прикрасу, вона не

розлучалась з медальйоном Майтімо.

- Це Зоря Феанаро, - вимовила вона поволі, бо поганенько знала синдарин, - родовий

знак Першого Дому.

- Браму робив Келебрімбор, - озвався Ельронд, - він товаришував з Гномами, як свого

часу його батько Куруфін та вуй Карантір. Найбільше мені в цій брамі подобається

напис…

- «Скажи друг – і увійди» - мовив Фродо з дзвінким смішком, - навіть великий

Гендальф не здогадався.

- Я знав, - мовив Ельронд, усміхаючись, - але ж не відав, що ви вирушите через Морію.

Інакше – я розкрив би таємницю. Келебрімбор був мені nildo, другом. Mellon –

повторив він на синдарині. – у нас було багато спільного…

- О, Тьєлпе, - вимовила Нерданель, зітхнувши, - я пам’ятаю його ще зовсім дитям. Не

знаю, навіть, яким він став, коли виріс. Якщо від синів я маю якісь дрібнички, зроблені їхніми руками, і можу відчувати своїх дітей, то Тельперінкваро наче

віддаляється від мене. Якщо мені судилося страждати до кінця світу, то я, принаймні, хотіла б мати щось, зроблене його руками.

Вона рішуче повернулась до Мітрандіра.

- Власне, це друге, з чим я хотіла звернутися до вас. Я багато чула про персні роботи

мого онука, і знаю, що ви маєте один з них – перстень Кірдана Корабела. Чи не тяжко

вам буде зробити невеличкий дар для тієї, що втратила все…

Мая на мить завагався, однак учень Ніенни був істотою співчутливою і доброю –

наскільки Нерданель могла судити про натуру Напівбога. Еонве теж не можна було

назвати злим, а чи лихим, однак, завдяки йому Саурон дві наступні епохи чинив в Ендоре

зло, а двоє її синів вирішили, що загибель краща від безчестя. Маяр були настільки

інакші, що часом їхні вчинки просто не піддавалися осмисленню. Але Олорін дивився на

неї з цілком зрозумілою жалістю – почуттям, яке рудоволоса княгиня ненавиділа від

серця. Однак вона продовжувала дивитись Мая просто в очі, тримаючи аvanire, відчуваючи, як її власні очі наповнюються слізьми і думала про те, що терпить все це

задля рідних, тих, що в Мандосі… Раптом згадався Тьєлпе, таким, яким він грався у дворі

садиби Феанаро, і сльози таки бризнули з очей еllet.

-О, звісно, - ледь розгублено сказав Олорін, - це доволі небезпечний артефакт, але ж тут

нікому не потрібна зброя. Тільки поверненці і прибульці не можуть розлучитися з мечами

та луками.

- Без зброї, - лагідно мовив Ельронд, - мої сини відчувають певний неспокій, як і їхній

приятель Леголас. Однак це минеться, я сподіваюсь. А щодо персня… Я б віддав

вельможній Нерданель свого – він бо теж є роботи Келебрімбора, але не хочу опинитись

в незручному становищі, порушуючи звичаєвість. Я теж уклінно прошу свого старого

друга прислухатись до сліз згорьованої жінки… Взамін я ладен віддати вам, Мітрандіре, всю скарбницю Рівендейлу, привезену мною з Ендоре.

Олорін протестуюче звів руку:

- Князю Ельронде, - мовив з усміхом, - ви, здається, переплутали мене з якимось вашим

приятелем-Гномом. Я не продаю прикраси, однак з радістю піднесу дар княгині

Першого Дому.

Нерданель мимоволі відітхнула. Так просто… Перстень Тьєлпе в її руці, неначе дитяча

гаряча долонька… Нар’я – перстень Вогню…

Вони гостювали ще кілька днів, тоді неквапом почали збиратись, подякувавши

гостинному господарю. Леголас залишався – він збирався трохи пожити у Валмарі, а

потім вирушити в ліси Благословенної Землі, шукати тих, хто прибув сюди через Туманні

61

Чертоги. Юнак сподівався побачити батька князя Трандуїла, Орофера та кількох інших

свого часу загиблих Лаіквенді. Глорфіндейл покинув їх, провівши до самого виїзду з

Валмару. І Нерданель зосталася наодинці з родиною Ельронда, мовчазним Ерестором, та

своїми ваганнями.

Її милий гість був якимось аж занадто безоглядним. Він йшов до своєї мети, нічого не

боячись, нікого не жаліючи. Майтімо зневажав жалість, його названий син, здається, не

знав, що це таке. Будь-який Ельда не наважився б на подібну оборудку, хоча б тому, що

це вразить почуття nisse. Ці почуття були священними для Ельфів, священними