Абір Мухерджі. Дим і попіл

Не Здавайся зручно влаштувався на одній з канап, а я пішов оглянути кімнату. Як на людину, що агітує за незалежність Індії, вітальня у Даса була на диво західною, оздобленою в стилі, який очікуєш побачити в оселі високооплачуваного рафінованого британського юриста,— з французькими меблями, дзеркалом у позолоченій рамі та портретами кількох суворих індусів на стінах.

Якось хвалькувато з боку людини, яка наразі носить лише домотканий одяг; хоча, як зазначив Не Здавайся, Дас заповів свій будинок та все своє рухоме майно Партії Конгресу і справі незалежності. Його перехід від адвоката до подвижника був таким раптовим і беззавітним, як навернення Павла дорогою в Дамаск, єдина відмінність полягала в тому, що новознайдений лідер називав себе Магатмою, а не Месією.

Двері відчинилися, й увійшла доволі красива індуска середнього віку в однотонному блакитному сарі.

Очі її зупинилися на Не Здавайся, і обличчя просяяло.

— Сурене, любий. Давно не бачилися. Як ти?

Не Здавайся підвівся з канапи.

— Добре, какі-ма,— пробелькотів він.

Вона підійшла і взяла його за руку.

— Батьки добре почуваються? — продовжила жінка.

Не Здавайся не став відповідати.

— Дозвольте представити мого начальника, капітана Віндгема,— відрекомендував він мене.

Жінка усміхнулася і склала долоні у вітальному жесті.

— Капітане Віндгеме,— продовжив Не Здавайся,— маю честь представити вам дружину містера Даса, місіс Басанті Дас.

— Дуже приємно,— вклонився я.

Вона була вищою, ніж я очікував, і поводилася з певного елегантністю, яка асоціюється з жінками, що носять коштовності. Але, якщо не рахувати кількох браслетів, прикрас на місіс Дас не було. Тут, схоже, вона брала за взірець свого чоловіка.

— Прошу вибачити мого чоловіка,— сказала вона, дивлячись мені в очі з такою упевненістю, яку небагато місцевих жінок ладні продемонструвати під час першої зустрічі.— Наразі він проводить нараду, але дуже скоро приєднається до вас. Сідайте, будь ласка. Чи не бажаєте чаю?

Це було не питання. У Бенгалії, навіть більше, ніж у Британії, чай був даністю, невід’ємною частиною життя, як і повітря, яким ви дихали. Вона натиснула мідну кнопку на стіні, викликала покоївку в простому білому сарі, яка, отримавши короткі інструкції, кивнула і знову зникла.

Місіс Дас сіла на канапу навпроти. Повернулася до Не Здавайся.

— Я так розумію, це не світський візит, Сурене? Твій дядько згадував, що зустрів тебе вчора в суді.

Не Здавайся відкашлявся.

— Ти мусиш поговорити з ним, какі-ма. Тебе він послухає. Переконай його відкликати демонстрантів.

Жінка посміхнулася і похитала головою.

— Я ніколи не зможу попросити про це.

Не Здавайся провів долонею по волоссю.

— Влада починає нервувати, какі-ма. Вони думають лише про те, щоб візит принца Уельського минув без інцидентів. Їм потрібно показати пресі мирну Калькутту.

Браслети на її зап’ястку дзенькнули: вона взяла його за руку.

— Але ж Калькутта і є мирною, Сурене. Демонстрації мирні. А вашій владі потрібне, на мою думку, не мирне, а слухняне населення, і цього їм не отримати. Зараз саме час подвоїти протести,— відповіла вона.— Це доводить, що тактика твого дядька працює. У відчаї британці погодяться з його вимогами.

— Ні, какі-ма, не погодяться,— з пристрастю промовив Не Здавайся.— Вони влаштують розправу і не пощадять нікого. Його заарештують і кинуть у якусь в’язницю, можливо, за кілька миль звідси. Може, навіть за межами Індії. Яке добро він може зробити людям, якщо гнитиме за ґратами у Мандалаї? Вам же відомо, що боротьба позбавила його здоров’я. Він уже немолодий. Боюся, що в’язниця його доконає.

На обличчі жінки промайнула тінь вагань, але тут відчинилися двері. Вони з Не Здавайся з надією повернулися на звук, але замість Даса увійшла покоївка з чаєм та бенгальськими солодощами. Поставила все на столик перед господинею і почала розливати чай.

— Що ти від мене хочеш? — сказала місіс Дас.— Твій какі мене не слухатиме. У таких справах він нікого не слухає, крім Магатми, а останнім часом навіть і на нього не зважає.

Туга застигла на обличчі Не Здавайся нерухомою маскою, і мене вразило, як він постарішав за останні дванадцять місяців. Молодий самозакоханий ідеаліст, якого я зустрів понад два роки тому, швидко подорослішав, змушений вибирати між любов’ю до родини й спільноти і любов’ю до роботи та своїми особистими переконаннями, що те, що він робить, правильне та етичне. Розірвати це коло виявилося неможливим, і, оскільки його майже відлучили від рідних і близьких, він був у місті таким же самотнім, як і я.

Кажуть, що людина не острів, але деяких із нас доля чи обставини змушують стати островами. Я був таким шматком суші, і Не Здавайся рухався в тому ж напрямку.

Покоївка поставила перед нами горнятка. Місіс Дас узяла одне і зробила ковток.

— Якщо хочеш, щоб він передумав, поговори з Субхашем.

— З молодим Босом? — вирвалося у мене.— Але він спить і бачить, щоб його заарештували.

— Його — можливо,— відповіла жінка.— Але він вклоняється перед моїм чоловіком. І бажання вберегти його від зла переважує прагнення бути заарештованим самому.