Бот

О 7:45 суботнього ранку бота, який до цього часу безперервно бавився з кнопкою «DLGHT», відірвали від пульта. «Малюк» довго оговтувався. Його лихоманило.

Очунявши, бот повернувся до депресивного, напівкататонічного стану.

Тимур наклав на його голову спеціальні електроди і скомпілював написаний код на мозкові плати. Запис процедури пройшов успішно, про що свідчило повідомлення по центру інформаційної панелі: PROCEDURE IS CHECKED AND COMPILED SUCCESSFULLY.

Тимур телющився на екран, на якому зависло повідомлення. Секунди спливали, але з ботом нічого не відбувалося. Подеколи він відключався, поринаючи у важку дрімоту. Потім прокидався і починав тихенько квилити, тягнучись пальцями до пульта, на якому блискала кнопка «DLGHT».

— Ну давай… давай же… — шепотів Тимур. Від напруження на скронях хлопця виступили краплини поту. — Запускай, ну… Здогадайся!

Після припинення стимуляції у бота впав кров’яний тиск, почалася брадикардія. Ніхто не знав достеменно, чи він куняє, чи втрачає свідомість.

Минуло кілька хвилин. Тимур повторив компіляцію. Процедура наново записалась на мозкові плати. І знову успішно — процесор «сприйняв» код. Утім, бот не запускав модуль. Він або не розумів, або не хотів його активувати.

Алан та Ріно скоса зиркали на програміста.

— Я думаю, йому потрібен час, — розгублено пробубнів Тимур. Хоч він і підозрював, що проблема не в часі. Можливо, бот не може вибудувати логічний ланцюжок «стимуляція — кнопка DLGHT — заборона користуватися кнопкою — запис процедури». Він просто не вловлює суть процедури.

— Спробуй додати команду на самозапуск після компіляції, — запропонував Алан.

Тимур вставив перед тілом основної процедури системну функцію — SetAutoRun (). Вона автоматично запускала модуль на виконання відразу після компіляції. І спробував скомпілювати змінений код.

Результат вийшов очікуваним. Реалізований Хортом функціонал по обробці макросів заблокував компіляцію. На інформаційній панелі вискочив червоний знак оклику і напис: COMPILATION FAILED! ERROR 117: INVALID DESCRIPTOR.

— Воно не хоче компілюватись, — зціпивши зуби, проказав Тимур.

— Бачу, — спохмурнів Алан.

— Що означає ця помилка? — ткнула пальцем в екран Лаура.

— INVALID DESCRIPTOR — неправильний вказівник на функцію чи процедуру. Компілятор не може заштовхати в голову бота функцію SetAutoRun (). Відповідно, решта коду також лишається не скомпільованою.

— І що тепер? — докинув з-за їхніх спин Хедхантер.

— Тільки чекати, — сказав програміст. — Чекати, поки бот не запустить стимулятор сам. Вибору у нас нема.

Ріно Хедхантер піднявся і залишив лабораторію. Вийшовши з будівлі «EN-2», амбал потрусив цигарки в останній пачці. Лишилося п’ять. Більше в цьому клятому лабораторному комплексі не знайти ні крихти тютюну. Зітхнувши, Ріно витягнув одну і закурив.

CVI

Піддослідного «малюка» перевели в ізолятор (на цьому наполіг Ріно). Через камери за ним постійно спостерігали.

Лаура і чоловіки дійшли згоди, що хтось повинен постійно знаходитися в «EN-2» і наглядати за ботом. Встановлення чергування не було простою формальністю. Вцілілі учасники проекту трималися разом, після світанку перебравшись до житлової будівлі. Зрідка хтось мотався до складського корпусу, щоби набрати продуктів і тут-таки вертався назад. Ніхто не хотів засиджуватись в «EN-2». Зі спорожнілих коридорів віяло невидимою небезпекою.

Першою пильнувати за ботом випало Лаурі. Через дві години її змінив Алан. Опівдні американець поступився Хедхантеру, якого о другій пополудні замінив Оскар Штаєрман.

Час збігав. Суботній полудень плавно скочувався до вечора. Підібгавши під себе ноги, бот сидів на підлозі ізолятора. Байдуже телющився у стіну. Його життєві показники нормалізувалися. Тиск вирівнявся, пульс піднявся до 80 ударів на хвилину. Іноді він починав скімлити, але процедуру вперто не запускав…

О 16:00 настала черга Тимура йти на пост. Штаєрману лишалося пильнувати лічені хвилини. Свої дві години чилієць просидів на самоті, ні з ким не розмовляючи.

За хвилину до того, як вийти до лабораторії програмування, Тимур тинявся по кімнаті для відпочинку. У глибині зали перемовлялись Алан і Лаура. Неподалік, заклавши ноги на столик, похропував Ріно. Ненароком Тимур опинився біля вікна. Яскраве світло з пустелі на кілька секунд засліпило його. Коли очі адаптувалися, Тимур роззявив від здивування рота:

— Куди він прямує?!

Алан і Лаура затихли. Хедхантер розплющив очі і невдоволено нахмурився.

— Подивіться! — підвищив голос українець. — Штаєрман! Він у пустелі!

— Що?! Як він посмів залишити свій пост? — витрушуючи з голови дрімоту, Ріно підскочив до вікна. За ним наблизились американець та француженка.

Ворота, що знаходилися навпроти житлового корпусу, були розчинені навстіж. Оскар вийшов за периметр і почав віддалятися від комплексу.

— Ідіот, — процідив амбал, — залишив браму незачиненою.

Безвільно опустивши голову, Оскар Штаєрман чалапав у відкриту пустелю. Чилієць ледве совав ноги, але йшов прямо, нікуди не звертаючи. Руки не відхилялися при ходьбі.

— Що з ним? — повернувся до Хедхантера Тимур. — Що він там забув?