Бот

Не задумуючись над тим, що коїть, Тимур натиснув на гачок. «Ремінгтон» палахнув шротом у пітьму. Один з трьох ботів, безтямних, полетів долу. Ріно продовжував кричати. Тимур якимось дивом не пристрелив його. «Я ідіот!» — тільки й устиг подумати програміст, як за його спиною, гуркочучи, вивергнувся новоутворений гейзер. Хлопець зажмурився і подався вперед. Сірчаний запах роз’їдав носа. Спину пропікало вогнем. Скориставшись цим, один з нападників, неначе привид, виринув з пітьми і накинувся на хлопця з флангу. Він три рази торохнув Тимура об пікапа, вибивши з рук дробовик. Після того налетіла решта потвор. Гуртом вони повалили хлопця на землю і, взявши за ноги, поволочили геть від машини.

Приблизно в цей самий час Ріно Хедхантер затих…

Руки були вільними, однак боти рухалися настільки швидко, що Тимур просто не міг звестися. Обличчя раз за разом ударялося об землю. Дрібні камені, пісок та виступи породи нещадно кремсали лице.

Скільки часу його тягнули, наче волокушу, Тимур не мав уявлення. Іноді він втрачав свідомість і очунював тільки тоді, коли голова натрапляла на особливо велику каменюку. Єдине, що він розумів, — несуть його в гори.

Під час одного з пробуджень українець осягнув, що боти спинилися.

Потвори занесли його у простору печеру. Біля входу палахкотіло кілька багать, у глибині смерділо нечистотами.

Тимура кинули на холодну землю. Поряд бухнула важка туша Хедхантера. Ріно застогнав. Тимур переклав голову, щоб подивитися, як там південноафриканець. Він не встиг повернути обличчя, як уже блював, заледве не захлинаючись. Між ним та Хедхантером лежали рештки Сема: напівзогнила голова та верхня частина грудей, з якої, мов хвіст якогось динозавра, витикався білий хребет. Трохи далі, біля розкладеного ботами вогнища, валялись обгризені ребра та кістки передпліч — усе, що зосталося від нещасного гереро.

Тимур заскиглив і відключився.

CXXI

Понеділок, 31 серпня, 23:00 (UTC –4) Узбережжя Тихого океану Чилі

Винищувачі «F-22» вторглись у повітряний простір Чилі майже одночасно з «B-2». Наблизившись до узбережжя на широті придорожньої станції Сан-Маркос, літаки вийшли з надзвукового польоту і опустилися практично до землі. Далі неслися на південний схід, маневруючи на висоті вісімдесяти метрів над поверхнею пустелі. Бомбардувальник-невидимка летів позаду, тримаючись значно вище — аж на 11 900 метрах.

Пілоти винищувачів і майор Хетуей не обмінялися жодним словом у ефірі. Кожен з них достеменно знав, що мусить робити. Розмови були зайвими…

«F-22» першими прибувають до цілі. Їхнє завдання — прочесати територію довкола дослідницького центру. Досконалі системи пошуку ти ідентифікації мішеней допоможуть їм виявити і ліквідувати тих учасників проекту «NGF», котрі з якихось причин знаходитимуться за межами комплексу під час нанесення удару. Складені генерал-лейтенантом Ф. Клотцом інструкції вимагали знищувати не тільки живі об’єкти, а й техніку, залишену за межами «NGF Lab».

Після завершення першого етапу «Раптори» відправляться на баражування довкола лабораторій з наказом збивати будь-яке повітряне судно, байдуже — військове чи цивільне, що пролітатиме повз зону бомбардування. У цей час «B-2 Spirit», знизившись до 33 000 футів (10 058 м), вивергне з бомбових відсіків 16 високоточних JDAM-бомб[122], кожна вагою 2000 фунтів (907 кг). П’ять з них запрограмовані на руйнування житлової будівлі, чотири бомби призначені для другого інженерного корпусу, по три вдарять у корпуси «EN-1» та «EN-3» і одна впаде на складську будівлю. При цьому «B-2» не наближатиметься до об’єкту. Бомби будуть скинуті з відстані 26 кілометрів, після чого за вказаними координатами відшукають свої цілі.

Роберт Хетуей зайняв крісло командира. Ліворуч від нього сидів капітан Джеремі Руа, який стежив за тим, щоби бомбер вчасно вийшов на задану висоту. Майор на всяк випадок перевірив правильність введення глобальних координат для кожного снаряду. Переконався, що все в порядку, і став чекати. У потрібний момент натиснути потрібну кнопку. От і все. Нічого більше. Ніякого геройства.

Хетуей поглянув на екран з картою, куди виводилось поточне положення літака. До виходу на ударну позицію залишалось двісті кілометрів. При нинішній швидкості — менше п’ятнадцяти хвилин.

CXXII

Понеділок, 31 серпня, 23:16 (UTC –4) Дослідницький комплекс «NGF Lab»

Алан та Лаура ниділи в радіокімнаті, чекаючи, коли Ріно Хедхантер і Тимур Коршак вийдуть на зв’язок.

Пройшло більш ніж п’ять годин з того часу, як Тимур і Ріно відбули на Ель-Татіо. Три години тому зв’язок з ними урвався: джип виїхав із зони дії радіостанції. Лаура не знаходила собі місця від хвилювання. Алан куняв, приклавшись щокою до чорного ствола «Ремінгтона» (не знаючи про загибель Ральфа, вони все ще остерігались його появи).

— Чому вони не озиваються? — Дюпре нервово вистукувала ногою по підлозі.

Американець продер очі.