Драматичні твори

Леся (бере його за руки). Ну так ось, слухайте. Я вам сьогодні ж украду в Клавочки рецепта, тільки принесіть мені завтра цю... як її... купчу на дві-три години... Тільки на дві-три години.

Кряква. Та що це ви, Олександро Григорівно... (Хреститься.) Хай бог милує. Та ви знаєте, що за такі вчинки...

Леся. Ну, як хочете... Діло ваше.

Кряква. Та змилуйтеся, Олександро Григорівно. Просіть чого хочете, тільки не цього.

Леся. Чого? Може, рецепта проти бліх? Ні, мені цього не треба, несіть вашій пані суддіній.

Кряква (рве волосся). От лихо мені тяжке. Попав, як каже поет Горацій, з дощу та під ринву... (Тре чоло.) Ну,

гаразд, один біс пропадати, чи так, чи інак. Завтра субота...

так... Ага-а, в понеділок Спаса ²², тобто виходить, три дні суд буде зачинений. Ну, добре, як-небудь попробую... Дивіться, Лесю, якщо скоїться...

Леся. Та ви ж бачите, як добре виходить, тільки на суботу після обіду. А я вам сьогодні ж дістану.

Кряква. Ну, згода. То я зараз піду ще дізнаюсь.

Леся. Ходіть мерщій. Та зробіть як-небудь, щоб не забрали, часом, цю купчу.

Кряква. Ні, завтра ж субота — присутствія не буде. А навіщо ж вам та купча?

Леся. Ідіть, ідіть потім все розкажу...

Кряква. Ну, то я піду. Ну, попадись мені тільки, гаспидський віршомазе, кузнецю стрекочущий. (Виходить.)

Леся (кличе у вікно). Мокрино, Мокрино! Іди мерщій сюди. Мокрино, де панночки?

Мокрина увіходить у рундукові двері.

Мокрина,. Поїхали з панею до крамниць.

Леся. Поїхали до крамниць? От добре. Слухай, Мокрино. Треба зараз же, доки вони не повернулися, знайти у

Клавочки рецепта, розумієш, таку бумажку, папірець... Це дуже важливо, щоб допомогти твоїм носівцям, розумієш. За цього рецепта граф нам усе зробить. Не знаєш, де б його пошукати?

Мокрина (жваво). Так я ж знаю! Такий маленький синій папірець. Він не в Клавочки, а в Нюточки, я сама бачила, як Нюточка витягла його з Клавоччиної торбинки, от із цієї. (Показує на стіл.) Я зараз подивлюся. (Вибігає.)

Леся. Який химерний день... Скільки суєти... клопоту... хвилювання... скільки різних бажань та інтересів сплелося навколо цього графа... І чому ж мені довелося попасти в саму середину цього крутежа? І що ж примушує мене встрявати в цю плутанину? Доля?.. Так, може, й доля, але не моя. То, мабуть, гірка доля носівських людей... І що ж... що скажу я цьому... графові... Не знаю... сама не знаю... Може, й не зумію нічого промовити... може, втечу, як тільки його побачу... І чому ж, чому ж я не можу знайти в моєму серці гніву на цього чоловіка... Невже ж я така безсумлінна. (Стоїть, опанована думками, й не чує, як убігла Мокрина.)

Мокрина. Панночко! Є! Знайшла! Осьдечки.

Леся (стрепенувшись). А? Що? Про віщо ти кажеш?

Мокрина. Та що це ви, панночко. Та про цього пер-цепта... чи як його. Ось де він, знайшла його в Нюточчиній сукні... (Протягла їй аркушик.)

Леся (тре чоло). А так, так, от і добре... Щось мені неначе в голові... (Отямившись.) Так, ну, так що ж... Ага... (Бере рецепта й читає.) Він. Він самий. Ну, тепер давай мерщій синього паперу й каламаря — зараз же спишу їм дві копії.

Мокрина подає каламар, перо й папір. Леся сідає біля столу й пише.

Так ось де цей славетний рецепт... (Пише.) Кубок солодкого молока... масла... найчистішого канарського сахару... п’ять жовтків бить добре в чашці ложкою... як на бешкокти... коринки... мушкатного цвєту... цитрини... морелевого варення... кубеби три... а чого три, не можна розібрати... зе... зо... мабуть, золотники. Так, три золотники... все стовкти й особ... особливо. (Пише до кінця мовчки.) Так. Здається, готові. Я б могла зовсім одібрати цього рецепта, але, щоб нікого не зобідити, нехай буде кожній по копії, а бабусин рецепт нехай дістанеться суддівні, може, й справді допоможе їй принадити того графа. Так ось що копію покладемо до Клавоччиної торбинки. (Робить це.) А цю — на, мерщій поклади Нюточці туди, звідкіля брала. (Оддає Мокрині.) Хутко, бо, мабуть, зараз повернуться. А я піду на рундук варити варення.

Мокрина. Зараз. (Вибігає.)

Леся виходить в рундукові двері.

Пауза.

Входять Дар’я Іванівна й обидві дочки, тільки що вернувшись із міста. Усі три втомились і кидаються на канапу та стільці й починають розглядати свої покупки.

Дар’я Іванівна (розгортає пакета.) А все ж таки мені більш до вподоби та перша, що ми бачили в Кадигро-бова,— голубенька з полосками. (В ніс.) Княгиня Кирдя-пина всегда носила в полоску.

Клавочка (кидається до своєї торбинки). Ось де вона. А я шукаю. (Відкриває й дивиться, чи є рецепт.)

Нюточка відвертається, замішавшись.

Клавочка. Слава богу!

Дар’я І в а н і в н а. А що ж Василь Петрович? Невже ж іще не вернувся? (Кричить.) Мокрино! Мокрино!