Я бачу, вас цікавить пітьма

— Я не помню їх… Не можу вспомнити… Тільки… чуство. Таке ото постоянне чуство, що це вже було… Я весь час їх шукаю. Кожного дня. Сліжу за нею, провіряю телефона. Лізу в ту чортову папку. І весь час таке чуство, наче я роблю це точно так, як уже колись робив.

— Але ж останнього разу ти точно не забув. Два тижні тому. Теж зі зломом і теж — на смерть. Як написав поет, «кастетом скроню роздробивши».

— Який поет?

— Бездарний, як по правді. Але зараз не про це. Чи хочеш ти більше не бачити доказів її зрад?

Арсен здивовано подивився на Чоловіка в Червоному:

— Я хочу, щоб вона перестала зраджувати, якщо вже на те пішло…

— У твоєму світі так і буде! — запевнив Чоловік у Червоному.

— У моєму світі? — не второпав той.

— Звичайно, попервах ти ще будеш підозрювати, стежити, перевіряти її телефон і все таке. Але нічого не знайдеш і заспокоїшся. Це те, що я тобі пропоную: перестати мучитися. Ніяких більше фотографій чи інтимних щоденників… Що ти іще знаходив у тій папці?

— Я пам’ятаю тільки пароль…

— Точно! Цього року був пароль від її інстаграму! А вже там — таке цікаве листування…

Арсен стиснув кулаки.

— І як? — запитав він.

— Що «як»?

— Як ви можете мені таке дати?

— Як? — Чоловік у Червоному відкинувся на спинку стільця і схрестив руки на грудях. — Як альтернативу суду. Влаштує тебе така відповідь?

Арсен помовчав, ніби обмірковуючи. А тоді запитав, і в голосі його лунав біль:

— Нащо вона все це зберігала?

— Ти думаєш, це вона зберігала? — запитанням на запитання відповів Чоловік у Червоному.

— А хто? — здивувався Арсен.

Чоловік у Червоному хитро всміхнувся.

— Просто принеси мені теку і живи далі. Ніхто не буде розслідувати всі ці вбивства… Навіть останнє. Як там його звали… — він знову поліз у блокнот. — Максим!

— Його так звали?

— Немає значення, правда? Ти ж навіть обличчя його не бачив.

— Не бачив… — погодився Арсен.

— Не бачив обличчя — можеш вважати, ніколи його не зустрічав. А не знаєш про зради — можеш вважати, їх немає! Хіба не так?

На Арсеновому лиці грали жовна.

— А якщо взнаю?

— Ти дуже цього хочеш?

— Чого? — не втямив Арсен.

— Знову заскочити її. Знову побачити, як твоя дружина в ліжку з кимось іще…

— Ні, чорт! — він мимоволі підвищив голос. — Ясно, що ні! Ким треба бути, щоб хотіти таке!

— То нащо тоді так старатися дізнатись про зради?

— Просто я не хочу! Не хочу, щоб вони взагалі були! І весь час знаходжу докази!

— Більше не знайдеш. У цьому вся суть: я забираю твоє єдине джерело доказів, і ти живеш, наче нічого й не було. Просто викидаєш цю хріномутію з голови, і все.

Арсен знову мовчав, і Чоловік у Червоному не підганяв. Він витяг цигарку і безпардонно закурив.

— Тут не курять, чув, нє? — гукнув до нього хлопець із‑за сусіднього столика.

— Справді? — здивовано запитав Чоловік у Червоному й обернувся. — А я оце, що, думаєш, роблю?

Щось таке було в його погляді… Щось набагато страшніше, ніж примарна перспектива заробити рак легень від пасивного куріння.

— Ви курите… — розгублено відповів хлопець і кліпнув.

— От бачиш, — задоволено кивнув Чоловік у Червоному і знову обернувся до Арсена.

— І що я буду винен за це? — нарешті запитав він.

— Фу, звідки ця меркантильність! — засмучено скривився Чоловік у Червоному.

— То ви — просто так?

— Звичайно, ні! — і він підморгнув Арсенові, вочевидь насолоджуючись розгубленістю на його обличчі.

— А що ж тоді? — похмуро запитав він.

Чоловік у Червоному загасив цигарку просто об пластикову скатертину, пропаливши в ній солідну дірку.

— Зробиш мені невелику послугу, — сказав він. — Так би мовити, допоможеш відновити справедливість.

Андрій перегорнув протокол, але продовження не було. Тільки скупа фраза іншим почерком (очевидно, якраз Арсеновим): «З моїх слів записано точно і мною прочитано». І підпис.

Він перегорнув назад, а тоді звернув увагу на нумерацію аркушів. Так і є — одного бракує. Андрій заходився порпатися в течці й під нею, під столом, на ліжку і в наплічнику, але сторінки так і не знайшов.

Була глупа ніч. Він знову сів за стіл. Схоже, у третього підозрюваного психопатія, і тоді це точно він. І все-таки інформації поки що занадто мало… Крім того, що він, виявляється, чоловік отієї самої приємної медсестри Ксенії…

«Заодно до хати можу провести», — пригадалося йому.

«До хати не варто. У мене чоловік ревнивий».

Ну а Чоловік у Червоному — безсумнівно Харитон. Не зрозуміла його роль у цьому вар’єте, але те, що він замішаний у тому, що відбувається, — ясно, як день.

«Але найстрашніше навіть не це… — думав він. — Найстрашніше — ось що…» Андрій згорнув теку й втупився в кавово-коричневі розводи на обкладинці.

У тиші начебто почувся шелест. Чи то в кімнаті, чи то за дверима. Андрій звів голову, але звук не повторився. Він знову подивився на течку, намагаючись упіймати думку, що вислизала. Отже, та сама папка, яку Арсен знайшов у дружини і віддав Харитонові, тепер опинилася в нього…