Огненний змій

І дивна річ — чума зібрала покоси у всіх селах надовкіл, а в Галчинцю, опріч мешканців тих двох хат, ніхто більше не вмер. І карети, й вершники морової панни щодуху до села мчали, але перед зачарованим колом коні дибки ставали і повертали назад, тільки регіт чортячий розливався довкруж.

Оце нині якраз п’ятдесят літ і проминуло, закляття скінчилося, — закінчив говорити старий Левко, а троє його слухачів сіли на коней і повернулися до села.

Небавом отець Павло Немоловський поховав останки Левка. А Могила як стояла, так і стоїть, а люди переказують одні одним оповідь дідову. Минуть роки й віки, а в Галчинцю говоритимуть про Могилу трьох сестер, про чари Сукурихи, як про вчорашній випадок, бо поголос людський, наче світ, великий, і, мов душа, безсмертний.

Переклад з польської.

_______________________________________________________________________________________________

Галчинець — село неподалік Бердичева.

Балабайка — інструмент з чотирма струнами, формою подібний до торбана.

Хорт — «Народ український має велику симпатію до полювання з хортами. Рідко можна побачити діда, який у себе не тримає хорта» (М. Чайковський).

Богдан Ружинський — гетьман козацький, прозваний у народі «лицарем у чорному оксамиті» через своє жалобне вбрання, яке постійно носив у пам’ять про сестру й матір, полонених татарами.

Коденька — «річечка, що пливе через Галчинець» (М. Чайковський).

Чапля на блакитному полі — герб родини Топчевських.

Солотвин — «село за півмилі від Галчинця» (М. Чайковський).

Журбинці — село поблизу Галчинця.

Царина — «рівчак, що відмежовує лани один від одного або від дороги чи сіножаті. Сільська громада повинна була завше стежити за тим, щоб такі рівчаки не заростали й не осипалися» (М. Чайковський).

Сукуриха — «Сам я чув з уст діда Левка, який божився всім, що найсвятіше, що після того, як Сукуриха об’їхала село, з’явилася біла карета, запряжена шестіркою білих жеребців, з фірманами та лакеями у білому вбранні. Карета летіла учвал від Журбинець, та заледве наблизилася до Сукуришиного кола, ставала наче вкопана. Потім карета щезала, а на її місці з’являвся бугай, за ним вершник і нарешті біла дівиця — сама пані Чума. Та й вона не могла переступити кола. В цілому селі ніхто від чуми не вмер, а дві хати Петичуків, які зосталися за рікою, вимерли до ноги. Та легенда настільки вкоренилася у народній вірі, що всі Галчинецькі мешканці переконані були в тому, що їх ніколи жодна зараза не сягне. Цікаво, навіть коли в 1830 році холера ґрасувала по всім околі, у Галчинцях не вмерла жодна особа. Воістину — віра творить чудеса» (М. Чайковський).