Правда про Росію

«Довідавшись про прикре становище, в якому перебуває п.. Гоголь, автор «Ревізора» та один з наших найбільш відомих письменників, що потребує особливої допомоги, гадаю, що виконаю супроти Вас, графе, мою повинність, якщо повідомлю Вас про це та викличу зацікавлення до молодої людини. Може бути, Ви знайдете можливим доповісти про нього імператорові й одержати від нього знак його високої щедроти. Пан Гоголь покладає всі свої надії, щоб вийти з тяжкого становища, в якому він опинився, на друк свого твору «Мертві душі». Одержавши повідомлення від московської цензури, що цей твір не може бути дозволений до друку, він постановив послати його до Петербургу. Я не знаю, яка доля чекає там цей твір, але це зроблене за моєю порадою. Ждучи на вислід, Гоголь вмирає з голоду й одчай його бере. Я не сумніваюся, що допомога з боку Його Величности була б однією з найбільш вартісних. Вибачайте, графе, за спробу, яку мені подиктувало моє почуття, зачерпнуте з переконання щодо вашої освіченої доброти, про яку я маю стільки доказів...»

Бенкендорф дуже швидко виконав прохання Строганова. Вже 2-го лютого він написав рапорт цареві, в якому слід відзначити одну дрібничку: називаючи автора «Ревізора» «відомим письменником», ІІІ-ій відділ не посоромився перекрутити його прізвище на гогєл:

«Куратор московської шкільної округи генерал-адьютант граф Строганов запевняє мене, що відомий письменник Гогєл перебуває тепер у Москві в такім скрутнім стані, що всю свою надію покладає на свій твір під назвою «Мертві душі», але він не схвалений московською цензурою й тепер перебуває на розгляді тутешньої цензури. З уваги на те, що Гогєл не має на денне прохарчування й через те зовсім підупав на дусі, то граф Строганов просить виблагати від монарха щедрість якоїсь для нього допомоги. Слухняно доводячи до відома Вашої Імператорської Величности таке прохання графа Строганова в справі Гогєля, який відомий багатьом своїми творами, особливо своєю комедією «Ревізор», я насмілююсь просити Вселаскавішого Вашого наказу про надання йому одноразової допомоги 500 рублів сріблом.»

До цього листа графа Бенкендорфа Лемке додає:

«Ясно, що реферуючи справу Гоголя, Бенкендорф знав, що Ніколай уже помагав Гоголеві. Він ніколи не ризикував би просити за літератора, творів якого не схвалила встановлена урядом цензура. Цар написав на доповіді: «Згоден» і гроші були незабаром вислані.

Ми вже знаємо про допомогу для Гоголя 1842 року, видану на відміну від багатьох давніших та майбутніх, через ІІІ-ій відділ. 1944 року Смірнова довела до відома царя, що Гоголь знову бідує, але делікатно додала, що цар недавно видав йому допомогу. «Він напевно, вже витратив, — сказав Ніколай, Я скажу вам видати з моєї шкатули певну суму, але під умовою, що це залишиться між нами, ви мене не назвете» (Шенрок, IV, 189). Очевидно, цар був переконаний, що Смірнова не в стані зберегти таємниці, і таким чином Гоголь подвійно оцінить його подарунок.

Згодом, у березні 1845 року, завдяки допомозі Смірнової, наступника престолу, княжни Марії й Ольги та Іварова, міністра народної освіти (покірне теля дві матки ссе!), Гоголеві була видана допомога в сумі тисячі рублів сріблом протягом трьох років. При цьому Смірнова у приявності Орлова, — наступного, по смерті Бенкендорфа, шефа жандармів, добилася того, що цар, звертаючись до шефа жандармів, сказав: «Займісь Гоголем» (Шенрок, IV, 332-334). Для Орлова нічого більше не лишилось, як виконати найвищу волю...

Щоб догодити цареві і скласти відповідну доповідь, Орлов постановив звернутися до Жуковського. Жуковський відповів йому 7 (19) квітня 1845 року з Франкфурту на Майні.

Цей лист Жуковського — це скигління сентиментального поета перед нечутливим камінним жандармом. Жуковський переконував Орлова, що Гоголь — це видатний письменник, надія Росії, але хворий та бідує без грошей, не має ані на лікування, ані на їжу: «Чтоби пісать надо бить здоровим ілі хотя би полуздоровим; кто же болєн, тому надобно вилєчіться; чтоби вилєчіться, надобно імєть карман полний ілі хотя би полуполний; чтоби, вилєчівшісь, пісать надобно что-нєбудь прі етом єсть і піть нє раз в нєдєлю, а каждий дєнь адін раз і для етаго нужна вишесказанная полуполнота карманов. Ґоґоль болєн і болєн нєрвамі (ето я відєл в єво шестімєсячноє прєбиваніє у мєня во Франкфуртє)...»

Жуковський з німецькою логікою та систематичністю намагається своїм квилінням дібратись до чуттєвих глибин суконної жандармської душі Орлова: «Ломаносову бил покровітєлєм граф Шувалов, Карамзіну (прежде чем Олександр сделался єво іскрєннім другом) М. Н. Муравйов, Пушкіну — сам Государь Нікалай Павловіч; Россія ім за ето благодарна. Ана будет благодарна графу Орлову, єслі он для нєя сахраніт дарованіє Гоголя...»

Жуковський далі запевняє, що Гоголь ворог усякої революції: «Прібавлю ешо адно: Ґоґоль по характеру і по своей жізні чєлавєк самий чістий, а по своєму праву — враґ всяково буйства...»