Читаем Шовковий шнурок полностью

Завжди балакучий, сьогодні Спихальський був на диво похмурий і мовчазний.

– Ти що, пане Мартине, язика проковтнув? – спитав Арсен, коли вони, обійшовши замок, переконалися, що проникнути всередину зовсім непросто. – Чого мовчиш?

– А що тут скажеш? Через ці мури хіба що птах перелетить! А потклешся у ворота – варта не пропустить. Ось так, прошу пана, і будемо галайкати попід стінами…

В цю мить з воріт, розвихрюючи сніг, вимчали невеликі фарбовані сани з будкою, запряжені баскими вороними кіньми. У будці сидів якийсь поважний пан у бобровій шубі й шапці з павичевим пір'ям. На козлах – похмурий вусатий кучер.

Арсен і Спихальський ледве встигли відскочити вбік.

– Холера! Так і задавити чоловіка можна! – бурчав пан Мартин, обтрушуючи з коміра і вусів дрібні сніжинки. – Видно, неабияке цабе – пре, мов на пожежу!

Вони знову почали розглядати високі кам'яні мури, вежі і будівлі замку.

– Коли б у тебе тут був який-небудь знайомий… – непевно мовив Арсен, бажаючи нагадати товаришеві, що той у Львові обіцяв знайти когось, хто б допоміг зустрітися з королем.

Але Спихальський, видно, забув обіцянку.

– Х-ха! Коб у мене був знайомий у цьому палаці, то я, прошу пана, не слугував би Яблоновському, хай би був скис!

– Але ж ти похвалявся цим у Львові, – нагадав Арсен. Спихальський зніяковів, потім почервонів. Нарешті скрушно махнув рукою.

– Е-е, мало що може бовкнути чоловік на радощах, що зустрів найліпшого друга! – І він винувато блимнув голубими випуклими очима, в яких світилися по-справжньому глибока і вірна дружба й любов.

Арсен посміхнувся, обняв друга за плечі.

– Ну, гаразд… Не журись. Придумаємо щось!

– Що ж тут придумаєш? Доведеться ждати, поки сам пан король не зводить виїхати з замку.

– Так можна прождати цілий тиждень… Ні, це не годиться! Арсен, круто повернувшись, попростував до замку, де перед брамою, кутаючись від морозу в кожухи, тупцяли вартові.

– Добрий день, панове! – з напускною бадьорістю привітався до них.

Вартові не відповіли. Тільки один, мабуть, старший, спитав суворо:

– Чого треба панам?

– Ми шляхтичі. Приїхали на сейм. Хотіли б побалакати з королівським секретарем…

– Паном Таленті?

– Так, – швидко відповів Арсен, радіючи, що його маленька хитрість принесла перші плоди.

– Але ж, панове, – здивувався вартовий, – пан Таленті щойно виїхав з замку!

– Хіба? А ми й не впізнали, – розвів руками Арсен. – Доведеться ждати, поки приїде.

Вони відійшли на достатню відстань. Чекали годину, а може, й дві, аж поки не побачили знайомі зелені сани, запряжені вороними кіньми.

Арсен переступив дорогу. Підняв догори руки.

– Тпр-р-р-у-у!

Коні зупинилися. Вусатий і дужий, як ведмідь, візник замахнувся батогом.

– З дороги, лайдаку!

Але Спихальський уже схопив вороних за вудила, а Арсен сміливо підступив до саней. Тим часом пан, що сидів у будці, прикривши ведмежою шкурою ноги, наказав кучерові опустити батіг.

– Пробачте, пане Таленті, що ми насмілилися зупинити вас на дорозі. Повірте, тільки нагальна справа змусила нас вдатися до такого не вельми шляхетного вчинку, – сказав Арсен, вичікувально поглядаючи на незнайомого чорнявого пана і не знаючи достовірно, Таленті це чи ні.

– Що вам треба? – холодно спитав той.

– Ми хочемо бачити короля!

У королівського секретаря ледь помітно здригнулися брови.

– Всього-на-всього? – Він і не намагався приховати глузливої інтонації в голосі. Арсен стишив голос.

– Пане, йдеться про дуже важливі речі… Влаштуйте нам зустріч з королем, і ви добре прислужитеся ойчизні!

– Я кожен день служу ойчизні! – бундючне відрізав пан. – Я королівський секретар, і мені ви можете розповідати все.

Тепер сумніву не було. Це справді був Таленті. Арсен сказав рішуче:

– Ні, мостивий пане, при всій нашій повазі до вас ми нічого не можемо вам розповісти. Єдине, що можу повідомити, це те, що я прибув із Стамбула. Якщо пан Таленті розуміє важливість цього…

Королівський секретар вмить збагнув «важливість цього».

– О! – вигукнув він. – Прямо із Стамбула?

– Так.

Таленті вихилився з будки, пильно оглянув Арсена з голови до ніг.

– Неймовірно! Хто ж ви такий?

– Потім дізнаєтесь… Моє прізвище – Анджей Комарницький, але воно вам нічого не скаже.

– Гаразд, ідіть до воріт. Я накажу, щоб вас пропустили… Коні рвонули з місця, і сани помчали до замкових воріт.

– Ну, ти й зух, Арсене! – радісно вигукнув вражений Спихальський. – Тепер не сумніваюся – відчиняться двері королівського покою! Хай мене грім поб'є, якщо брешу!

Арсен теж був радий.

– Ще б пак! Тепер, звичайно, відчиняться. Ходімо! Вартові біля брами відібрали у них зброю і пропустили на подвір'я.

Вони відразу побачили пана Таленті, що стояв біля високого кам'яного ганку. Королівський секретар здалеку махав їм рукою.

– Сюди, панове!

Вузькими сходами він провів їх на другий поверх. Тут у невеликій склепінчастій залі стояла внутрішня двірцева варта – кілька добре вишколених жовнірів. Старший наказав прибулим зняти кожухи й шапки, причепуритися, а тим часом пильно оглянув – чи нема зброї.

Перейти на страницу:

Похожие книги

1917, или Дни отчаяния
1917, или Дни отчаяния

Эта книга о том, что произошло 100 лет назад, в 1917 году.Она о Ленине, Троцком, Свердлове, Савинкове, Гучкове и Керенском.Она о том, как за немецкие деньги был сделан Октябрьский переворот.Она о Михаиле Терещенко – украинском сахарном магнате и министре иностранных дел Временного правительства, который хотел перевороту помешать.Она о Ротшильде, Парвусе, Палеологе, Гиппиус и Горьком.Она о событиях, которые сегодня благополучно забыли или не хотят вспоминать.Она о том, как можно за неполные 8 месяцев потерять страну.Она о том, что Фортуна изменчива, а в политике нет правил.Она об эпохе и людях, которые сделали эту эпоху.Она о любви, преданности и предательстве, как и все книги в мире.И еще она о том, что история учит только одному… что она никого и ничему не учит.

Ян Валетов , Ян Михайлович Валетов

Приключения / Исторические приключения
Наследник
Наследник

Ты всего лишь обычный человек? Твоя жизнь тиха, размеренна и предсказуема? Твой мир заключен в треугольнике дом-работа-тусовка?Что ж, взгляд на привычное мироустройство придется немедленно и резко пересмотреть благодаря удивительному наследству, полученному от дальней родственницы, жившей одновременно в XX и IX веках и владевшей секретом удивительных дорог, связывающих эпохи древности и день настоящий.Новый роман А. Мартьянова – классический образец «городской фантастики», где читатель встретится со своими современниками, знаменитыми историческими персонажами, загадочными и опасными существами и осознает важнейшую истину: прошлое куда ближе, чем всем нам кажется.Получи свое наследство!

Андрей Леонидович Мартьянов , Андрей Мартьянов , Илья Файнзильберг , Н Шитова , С. Захарова , Юрий Борисович Андреев

Фантастика / Приключения / Приключения / Исторические приключения / Альтернативная история / Попаданцы