tmp0

Знайомість з овочевими деревами належить до праевропейських часів. Але передовсїм тут треба розуміти дикі породи, і анї лїнґвістика нї иньші вказівки не дають можности розвязати на певно сїєї справи — чи овочеві дерева культивовано ще в прасловянські часи, чи ся культура явила ся у Словян уже по розселенню, при близшій стичности з чорноморськими краями. Вправдї авторитетні історики культури уважали старонїмецький вираз для щіплення дерева перейнятим з словянського (intrusgjan Ульфіли з старослов. трЂснжти, як прищепа з чЂпати); таким способом щіпленнє дерева (перенесене вперше до Італії й звідси росповсюднене по цїлій Европі), а з ним, розумієть ся, i культура овочевого дерева переносилась би в прасловянські часи. Але опирати такий важний вивід на однім, і то гіпотетичнім лїнґвістичнім спостереженню занадто рисковно ¹⁸). Хоч маємо загальнословянське слово с а д, але воно має занадто широке значіннє. Слово о в о ч і, овоштиє, як і я г о д а (що подекуди, як і у нас, з загального значіння спеціалїзовалось, нпр. для суницї) належать до прасловянського запасу (старосл. агода. лит. ůga). Але вони не вказують доконче на культуру садову. З поодиноких овочів маємо: я б л о н я, я б л о к о, яблъко (ір. aball, англ. aepple, лит. obůlas-відносини слів сього ряда неясні, і деякі припускають перейнятє слова, але дуже старе). Г р у ш а — словянолитовське (слов. груша і крушька, лит. kriáušia), як думає дехто, перейняте від Іранцїв, з прикавказьких країв. Загальнословянське ч е р е ш н я, сл.чрЂшьня, слово перейняте (грецьке κεράσιον гop. нїм. chirsa), хоч самий овоч в дикім станї звістний в середнїй Европі від неолїтичних часів. Пізнїйшої дати мабуть і слово, і самий овоч — вишня, як думають — з пізнегрецького (візантийського) (грец. βυσσινήα , сл.вишня, горіш. нїм wîchsela) ¹⁹). Слива (верхненїм. slêha, лит. slýwas), дерен (г. нїм. tirnpoum)-слова північноевропейські; нарештї г о р і х — словянолитовське (сл. орЂхъ, лит. rëšutas).

Коли ми перейдемо від сього богатого культурного запасу, поданого нам лїнґвістичною палєонтольоґією, до історичних звісток, з певним здивованнєм мусимо стрінути характеристику Словян, яку знаходимо в чужих джерелах при першій стрічі з Словянами. Подібно як Германцї у Цезаря, Словяне у раннїх візантийських письменників, як Прокопій, Маврикій, малюють ся ще напів кочовничим народом, з дуже слабо розвиненою хлїборобською культурою. Прокопій в своїй клясичній характеристицї Словян каже, що вони „живуть в лихих хатках, селячись далеко один від одного та переміняючи зчаста свої осади“, „житє провадять суворе й некультурне, як Масаґети“, а Маврикій та Лев Мудрий виразно кажуть, що Словяне не люблять хлїборобської працї й хочуть лїпше жити в бідности та спокою, нїж, в богацтві та працї. Але такі характеристики поясняють ся тим, що з Греками стикались передові словянські осади, вони-ж серед міґраційного руху, серед небезпечного й неспокійного житя відставали від культурнїйших форм житя й вертались (на якийсь час) знову до колишнїх напів кочовничих форм; се факт, що повторяєть ся звичайно в подібних обставинах. Та не обійшлось в сих характеристиках і без побільшувань, бо нпр. в оповіданню про боротьбу Аварів з „Словенами“ в VI в. згадують ся словянські поля і т. и. ²⁰). Джерела, що знали Словян в нормальних обставинах, на насиджених місцях, виказують у них широко розвинену хлїборобську культуру, що положила глубокі знаки на весь словянський побут. Правда такі джерела маємо з значно пізнїйших часів IX, Х і навіть XI віку, але широкий розвій хлїборобства в IX — Х в. показує, що маємо до дїла не з якимсь свіжим, а дуже давнїм культурним здобутком.

Арабське джерело з середини чи першої пол. Х в. ²¹) оповідаючи про жнива у Словян, дає своїм оповіданнєм розуміти, що збіже було головною стравою їх (особливо улюблене просо — про особливе уживаннє його у Словян говорять також Маврикій і Лев). Хлїб і мясо — се звичайна жертва руських Словян, по словам Константина Порфирородного, а значить — і страва, і то споконвічна, не нова, бо жервуєть ся звичайно традиційне, віками усвячене. Жидівський подорожник Х в., ібн-Якуб каже, що словянський край дуже богатий на всякі житєві запаси, що Словяне дуже господарні й пильнують хлїборобства. Є у нього навіть досить виразна звістка про культуру овочевих дерев ²²).