Читаем 50 хвилин трави полностью

— Ні… — дивіується Даник втраченому дитинству. А я ще напруженіше вдивляюся в тунель і щосили тягну ніздрями брехливо-перукарський запах. Ану ж-бо дивись… — кінець історії був запханий в конверт. Його читатиме Даня. Або, якщо Даня помер, перша-ліпша сволота, що не полінується роздерти конверта з марками Б і Д.

Євка йшла далі вулицею. Погода стояла не по-лютневому нешмарката, тому навіть чаю (вічного зеленого чаю!) не дуже хотілося.

Понакривані тарілочками горнятка. Хвилю назад вони давали невисокий звук. Звук у темряві, доки я несла у них до спальні чай. То був найпрекрасніший діалог у нашій грі спокою.

— Я зробила чай. Он він, зліва на тумбочці.

Ти треш обличчя і мовчки дивишся на мене. Ти сидиш на тому ж ліжку, де я лежу.

— Дякую, Сонце.

На тобі чорні теплі шкарпетки…

— Пий!

… і жовта, з двома дірочками, футболка. На мені чорні шкарпетки.

— М? — (ти щось прошепотів)…

…і вечірня сукня.

Ти ліг головою до моїх шкарпетів і сказав, на них дивлячись:

— Сьогодні день траурних ніг. — Ти чомусь не хтів пити чай, тільки щось незрозуміле шепотів собі у дзеркало.

Я по черзі кладу голову на тверде (папка з паперами на пружинах стертого матрацу) і м’яке (простирадло в клітинку, зібгане на понищеній м’якості чужого матрацу).

Твоя голова лежить на моїх сідницях. Ти начебто спокійний, але раптом починаєш принюхуватись, заважаєш мені писати. Ти нюхаєш і нюхаєш, залізаючи мені під руки і під шию, мені лоскотно…

Я втомилась.

I`m tired.

I am tired.

Я закапую очі візином. Наркотикам — ні. Але стало легше. Нанюхавши щось цікаве, ти починаєш підкоп під мої статеві органи. Успіх не приголомшує: матрац хоч і убитий, та все ж не розсипчастий. Я пишу муру. НЕХОЧУПИСАТИ. — Останнє нашкрябано лівою. Євка отак була одного разу вирішила писати геть усе, що зринає в вечірніх мізках. Просто так наче фотографувалось життя. Наче цьому шмату дня, як потрібному мерцю, поклали пам’ятник, тоді як інших просто поховали і деколи згадуватимуть за простибіг.

Пізніше Євка вирішила розмножити на ксероксі цей листок дня. Однаково фраза про візин і втому універсальна. Світ смердів, і Євка з того реготала. Даня жив лише на листах без зворотку. Він був занадто легким, щоб присилати відповіді. Він був лише пунктом В. Повернення в пункт А в Євчиній задачі не передбачалось. Її тішила безсюжетність і лесбійські сни. Її лякали нічні крики під вікнами і лесбійські сни. Вона ненавиділа жінок і дітей, бо сама була жінкою і дитиною водночас. Нероблена робота муляла між ногами і під грудями, температура ненависті сягала подвійної норми.

Який, до сраки, звіт “по практиці”! Євці ламало руки і нудило — вертольоти (це слово їх і не снилося б написати) літали й літали, ніяк не бажаючи зупинитися. Ще б пак — вирішити спробувати ледь не всю можливу наркоту за один вечір. А чом би й ні: “Я вже достатньо свідома, мені не 16, просто отруюсь разок і спостерігатиму всі наявні процеси в організмі… Як же можна виступати проти наркотиків, навіть не спробувавши їх дію?” Вінт не погріб. Людської дискотеки у місті Д. не виявилось. Здавалося, що вони впятьох (після вінта, маріхуани і чорт зна скількох пляшок пива) десь із тиждень валанцаються нічними вулицями під крижаним вітром чомусь південного міста. “Давайте візьмемо ще шмалі і підемо в сауну!” — запропонувала Євка. Ексгібіціонізм брав усе до рук.

… Банани астудітє і пасиптє сахарнай пудрай, — облизувалась тьотька по радіо…

“А що, давайте… І так уже кругом пізно… Дискотека — гівно, якого хєра в суботу “Плотина” не працює?…”

Ну, а потім ще пробували поїхати в сусідній обласний центр, потім — до моря і назад, ще пізніше — на ще якусь дискотеку, а в результаті пішли забирати пяного друга з гральних автоматів. Друг Драгер зірвав джек пот і з автоматів забиратись не хотів. Всі впятьох його довго увіщували і гладили по голові. Драгер поривався всіх убити, але сказав, що любить Євку і таки пішов додому. Правда, його похід супроводжувався віддиранням Драгера від кожних наступних автоматів. І все те зверху смачно поливалось пивом. Найсвіжішим, ще не звареним, завтрашнім ранковим пивом міста Д. — І чьо у нас такой дурной горад? — зітхав Микола.

— У нас такий самий, — заспокоювала його Євка. — Живеш собі, звикаєш… Клуби — гівно, народ — убитий, ну, хіба що якась вечірка зрідка трапиться, або робота журналістська змусить піти-писнути щось.

“Нє вєрь таму, кто гаваріт “Вихада нєт…” — то також нило радіо.

“Чорт забирай, воно краде думки!” — думала про нього Євка. Хоча її думки були зараз доступніші і легші до брання за шльондру з молодим задом і старим передом. Така в них вчора просила вогню. “Оле Лукойє…” — пробубніла Євка. — “Ненавиджу Скандинавію… А може, і люблю”.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Точка опоры
Точка опоры

В книгу включены четвертая часть известной тетралогия М. С. Шагинян «Семья Ульяновых» — «Четыре урока у Ленина» и роман в двух книгах А. Л. Коптелова «Точка опоры» — выдающиеся произведения советской литературы, посвященные жизни и деятельности В. И. Ленина.Два наших современника, два советских писателя - Мариэтта Шагинян и Афанасий Коптелов,- выходцы из разных слоев общества, люди с различным трудовым и житейским опытом, пройдя большой и сложный путь идейно-эстетических исканий, обратились, каждый по-своему, к ленинской теме, посвятив ей свои основные книги. Эта тема, говорила М.Шагинян, "для того, кто однажды прикоснулся к ней, уже не уходит из нашей творческой работы, она становится как бы темой жизни". Замысел создания произведений о Ленине был продиктован для обоих художников самой действительностью. Вокруг шли уже невиданно новые, невиданно сложные социальные процессы. И на решающих рубежах истории открывалась современникам сила, ясность революционной мысли В.И.Ленина, энергия его созидательной деятельности.Афанасий Коптелов - автор нескольких романов, посвященных жизни и деятельности В.И.Ленина. Пафос романа "Точка опоры" - в изображении страстной, непримиримой борьбы Владимира Ильича Ленина за создание марксистской партии в России. Писатель с подлинно исследовательской глубиной изучил события, факты, письма, документы, связанные с биографией В.И.Ленина, его революционной деятельностью, и создал яркий образ великого вождя революции, продолжателя учения К.Маркса в новых исторических условиях. В романе убедительно и ярко показаны не только организующая роль В.И.Ленина в подготовке издания "Искры", не только его неустанные заботы о связи редакции с русским рабочим движением, но и работа Владимира Ильича над статьями для "Искры", над проектом Программы партии, над книгой "Что делать?".

Афанасий Лазаревич Коптелов , Виль Владимирович Липатов , Дмитрий Громов , Иван Чебан , Кэти Тайерс , Рустам Карапетьян

Фантастика / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза / Cтихи, поэзия / Проза / Советская классическая проза
Замечательная жизнь Юдоры Ханисетт
Замечательная жизнь Юдоры Ханисетт

Юдоре Ханисетт восемьдесят пять. Она устала от жизни и точно знает, как хочет ее завершить. Один звонок в швейцарскую клинику приводит в действие продуманный план.Юдора желает лишь спокойно закончить все свои дела, но новая соседка, жизнерадостная десятилетняя Роуз, затягивает ее в водоворот приключений и интересных знакомств. Так в жизни Юдоры появляются приветливый сосед Стэнли, послеобеденный чай, походы по магазинам, поездки на пляж и вечеринки с пиццей.И теперь, размышляя о своем непростом прошлом и удивительном настоящем, Юдора задается вопросом: действительно ли она готова оставить все, только сейчас испытав, каково это – по-настоящему жить?Для кого эта книгаДля кто любит добрые, трогательные и жизнеутверждающие истории.Для читателей книг «Служба доставки книг», «Элеанор Олифант в полном порядке», «Вторая жизнь Уве» и «Тревожные люди».На русском языке публикуется впервые.

Энни Лайонс

Современная русская и зарубежная проза