50 хвилин трави

Самі ви животні. "Покуштуй з нами мухоморів". Фраза була взята з хорошої пісні хороших хлопців, і ніхто їй не здивувався в житті. так як не здивувався й карпатському шаманові, що його Євка вигадала торік, наслухавшись етнічного психоделу. Все-привсе мало існувати. І шаман (чи, точніше, відьмак), що гостив їх мухоморами, і бозна-що за істота в кущах з достеменною вагою смерті, і нескінченні хащі з голосами забутих людей…

— Е, кінчайте гнати, ви, придурки. Вас гребе, а нас це вже дістало! — Євка шукала в рюкзаку ароматичні палички, намагаючись не виказати свого страху і молячись усім богам на раз. Ні, нічого ж не станеться — вона бачила уривки з елевсинських містерій, свого сну напередодні… Вона намагалась його аналізувати і знайти проблему… Вона збагнула себе дитиною язичницької землі з усіма її духами… Вона бачила Божий собі захист із Духом святим… Не бійся. Тринадцята заповідь.

— Це — священні палички. Чувак з Тибету привіз. Відганяти духів… — в такі наївні побрехеньки діти перестають вірити ще в початковій школі, а потім років у сімнадцять-вісімнадцять починають в них фанатично кохатися. Євка вже й те переросла, але, заспокоюючи інших вішанням часнику при вході і малюючи димові хрести по кутках намету, ледь не почала співати ритуальних пісень. Яких, до речі, не знала. Просто, вигадуючи, долучалась до

великої

лісової

духовної

галюцинативної

(автентичної? гротескної?), (Боже, перегруз!)

е— лев-since-KOI

міcтерії, ім'я Якій. [……… ]

А зранку всі були хворі від почутих вночі "ну, наче людських" голосів і рухів довкола намету. Вранці трохи довелося шукати сокиру і знімати з дерев порозвішуване кимсь (а чи не Євкою?) шмаття… Вирішили покинути ту стоянку, вирішили покинути Карпати. "А, однаково моя дримба була нечутною в гірському потоці…", — подумала Євка.

Ой як я була сім літ удовою
То й не чула землі под собою
Де на мене вороги взялиси
Піди замуж або й утописи…

Ми одружимося в церкві святого Етьєна, — написала Євка Дані із Іншої країни, сидячи на іншокраїнному ліжку. І відразу помітила сумну рибу на чужоземному дозволі рибалити карпів. Еге ж, схожа рибина була й на католицькому молитовнику, що його Євка поцупила у церкві святого Етьєна… Євка колупнула в носі й задумалась, яке сьогодні число. Каша у хворій ("больній") голові й таке ж гівно у шлунку, набитому незвичною дорогою їжею. Навть шара не радує. Фе, яка прилизана нудьга…Останній раз нефігово блювалося під традиційну музику з традиційним жиром і вином… "Боже, я ж кохаю його", — лізла в ніс думка зі спекотних провулків. "ну от вона, твоя річка Лу… Я тут, куди збиралася дістатись автостопом. А ні фіга — все відбулося суперцивільно. On fait ce qu`on veut, mais on depasse pas les regles…

Плювати, Євка таки провезе через митницю здоровенного ножа Дані в подарунок. І хрін він там що обріже, той ніж (il coupe l`amitie, чи як там та срака сказала? Ще вона сказала: "Странная какая-та дєвачька". Про Євку. А Євка так мріяла хоч із місяць не чути цього дикого юкрейніан рашена в селопристоличеному виконанні несимпатичних дибілів…

…Євка існувала в маленькому сільському будиночку, смакуючи дисципліну вкупі з равликами (ес-кар-го). Вона втішалася трохи замалим ровером, Еллою Фіцджеральд і грою в карти з дівчинкою на ім’я Мелані. Вона запихала гарячкові записки в конверти швидкісної пошти, потім їх відсилали татові в Україну. Потім тато (в Україні) передавав частину тих папірців Дані.

Все живе в естетиці
Старих платівок
Я живлю червоних риб
Малих і карпів
Карпа — карпам
А Богові — Богове
І шум крізь вуха
Святих Етьєні
Вибачте святі
Mais c`est toujours comme ca…
Сова
S`en va.

Вона не хотіла їхати до Парижу нап’ятнадцятьднівобожеякещастя. Ну ти припухла, дєвочка. Ага, Євка час від часу второпувала, де вона, і в цей Час від часу (плоть від плоті?) робилась дурнувато щасливою. "Еге ж, як позіхається. Завтра зміняю грошей і буду на них дивитися. На франки. На добраніч".

Це загальна стадія. Осінньо-часниковозрота-сонний токсикоз. Може, ти, дєвушка, вагітна? Може, ти, дєвушка, вагітна? Може, ти, дєвушка, вагітна? Пішли На.

Синтез. Блокування кровотворних органів. Коли вже, мать його, прийде веселеньке оповіданнячко? Треба, каже Артим, стати дійсно мрячною в житті. Та хіба ж я не найперспективніша зануда в світі? Оно сиджу в бібліотеці, фігня, що нічого не роблю, зате сиджу в такому мудрому місці. З французькими філософами і політиками. Мертвими, зате в оригіналі. З нігтями зеленими. Я. Вони в мене просто в зеленці були, то це я їх так, щоб не стригти, бо впадло…