Абір Мухерджі. Дим і попіл

— Так і перевозили,— відповів Доусон.— Ми і гадки не маємо, як його вкрали. Відомо лише, що з Барракпуру виїхало 126 каністр, а на склад Форт-Вільяму прибуло 123. Тоді і звернулися до нас. У розслідуванні ми зосередились на персоналі, який відповідав за перевезення. Перевірили британських офіцерів у Барракпурі і Форт-Вільямі, і наші підозри впали на помічника інтенданта, Таманга. Ми вважаємо, що він міг їх продати або росіянам — і червоні, і білі мають у Калькутті своїх агентів, які полюють на все, що можна застосувати у їхній громадянській війні,— або, гірше, одному з місцевих терористичних угруповань.

Чотири ночі тому один із наших оперативників простежив за ним до опійного притону в Тангрі. Вважаючи, що Таманг зустрічається з покупцем, можливо, отримує платню, наша людина викликала підмогу. На жаль, наші підрозділи кинули розбиратися з надокучливою агітацією Ґанді, тож ми не мали змоги вчасно влаштувати рейд. Довелося звернутися по допомогу до поліції моралі. Коли вони прибули на місце, то знайшли там тіло Таманга, але жодного сліду покупця. Тоді ми боялися, що слід уже охолонув і ми ніколи не знайдемо каністри. Але згодом убили медсестру в Рішрі, Данлопа знайшли мертвим у ліжку.

— Наскільки важко застосувати газ? — запитав я.

— Відносно просто,— пояснив Доусон.— Кожна каністра має невеличкий запечатаний гумою отвір під кришкою, що загвинчується. Винахідливий військовий зможе додуматись, як розлити газ у менші, саморобні бомби або...

— Або що?

— Ми не знаємо, що ще він украв. Можливо, вибухові детонатори.— Він зчепив руки.— Ми мусимо зупинити його, доки він не відкрив ті каністри. Наша єдина надія в тому, що спершу він захоче розібратися з Маꥳром та рештою людей із цієї світлини.

Я потрусив головою — так важко було повірити в те, що розповідав Доусон.

— Дванадцять годин тому ви й чути не хотіли, щоб ми вели цю справу. А тепер раптом усе змінилося?

Вигляд у Доусона був такий, ніби його зараз знудить.

— Ми не маємо вибору,— тихо промовив він.— Його потрібно зупинити, доки він не скористався вмістом каністр, а ви з вашим сержантом єдині, хто може його впізнати.

Я повернувся до Таггарта.

— І ви про все це знали?

— Про воєнні експерименти — так. Про викрадення каністр — ні.

Не Здавайся поруч зі мною засовався.

— Якщо газ у нього,— запитав він,— то чому він досі ним не скористався?

Доусон поглянув на годинник.

— Принц Едвард, принц Уельський, прибуває до Говраху за чотири години. Менш ніж за дванадцять годин він відвідає прийом на іподромі, а після цього — вечерю в саду біля будинку губернатора. Привітати його збереться половина білої Калькутти...

Голос його обірвався, ніби він не міг закінчити думку. І я його не звинувачую. Людина, що має зуб проти білих, на волі з гірчичним газом, якого вистачить на кілька бомб. Наслідки газової атаки на цивільних будуть такими, що й подумати страшно.

— Відмініть заходи на честь принца.

— Неможливо,— вступив Таггарт.— Уявіть тільки, який галас здійметься, якщо ми зізнаємось, що спадкоємець трону імперії не буде в безпеці у першому місті Британської Індії! Ото буде щасливий день для Партії Конгресу, а міжнародна преса називатиме його перемогою Ґанді й Даса. У їхнього руху неспівпраці, що вже затухає, відкриється друге дихання.

— Тоді оголосіть, що він захворів,— запропонував я.

Доусон похитав головою.

— Це знову ж таки сприйматиметься як ознака слабкості. Учора в Бенаресі він був при здоров’ї, але захворів, щойно дістався Калькутти? Індійці кричатимуть, що це вигадки. Казатимуть, що принц Уельський надто переляканий, щоб висунути носа в місто. До того ж ризикує не принц — його ми можемо захистити, і в ратуші, і в саду біля резиденції губернатора. Проблема в натовпі, що збереться біля ратуші.

— І це не лише білі,— додав лорд Таггарт похмуро.— Я очікую, що Дас збере своїх конгресменів і приведе протестувати проти цього візиту. Вони теж там будуть.

— Не сумніваюся,— кивнув Доусон.— Наші джерела вважають, що він планує зібрання на майдані, а після нього — марш до ратуші.

Таггарт повернувся до мене.

— Ви мусите піти й поговорити з Дасом. Нагадайте йому, що він під домашнім арештом. Скажіть, раптом він спробує вийти з дому, його заарештують і привезуть на Лал-базар. І подвойте охорону особняка. Його рух не-співпраці ледь дихає. Якщо ми протримаємося протягом візиту принца, є ймовірність того, що його придушить вага власних очікувань. Коли зробите це, повертайтеся до Форт-Вільяма. На наступні двадцять чотири години я передаю вас із Не Здавайся під командування Доусона.

Я хотів було запротестувати, але комісар помахав рукою, щоб я мовчав.

— Більше ми на цю тему не дискутуватимемо, капітане. Ви ступили на дуже тонку кригу.

Я знову опустився на канапу.

— Так краще,— продовжив він.— Майор має план, як викурити вашого приятеля-гуркха.

Із внутрішньої нагрудної кишені кітеля Доусон витяг свою люльку, запалив її сірником і, коли тютюн почав тліти, легко видихнув кільце диму.

— Скористаємось полковником Маꥳром як приманкою,— промовив він.

Двадцять дев’ять