Читаем Абір Мухерджі. Дим і попіл полностью

Рівно п’ятдесят років тому, за часів, коли міська ратуша була тимчасовим пристанищем судової влади, одного з суддів убив на сходах мусульманин-фундаменталіст. І я молився, щоб сьогодні жертв біля ратуші не збільшилося.

На Еспланад-роу було не проштовхнутись: на сходах ратуші стояла колона солдатів у кілтах, Чорна Варта, а щільний ланцюг сипаїв у хакі та офіцерів у білих одностроях калькуттської поліції стримував натовп і перевіряв посвідчення особи сотень британських резидентів, які прийшли вшанувати принца. Відвідувачі вбралися в найкращий святковий одяг, багато хто прихопив із собою британські прапори. Вони проштовхувалися вперед; ті, хто мав квиток, заходили всередину; ті, у кого його не було, вишиковувалися вздовж дороги або витягували шиї, щоб зазирнути у відчинені вікна і хоч краєчком ока побачити людину, яка останні два тижні усміхалася з перших сторінок усіх англомовних газет, що друкувалися в місті.

Натовп білих перебував у якійсь дивній ейфорії. Уже майже рік їхньою Калькуттою, передбачуваною, упорядкованою, ієрархічною, керували сили, які не піддаються їхньому контролю, вулиці захопили темношкірі люди, які, схоже, забули своє місце. Але сьогодні до міста завітав їхній принц і майбутній король-імператор, і ці люди почувалися так, ніби знову повернули собі контроль. Перед лицем мінливості багато хто безсумнівно сподівався, що цей багатий ефектний чоловік, який нічогісінько не знав про їхнє життя, міг повернути час назад, до славних днів, коли Калькутта була величною, а люди з брунатною шкірою знали, хто тут господар.

Їхні страхи були реальними й зрозумілими. Проте я сумнівався, що цей чоловік приїхав розібратись, що можна зробити.

Навіть зараз зло, якого вони так страшилися,— маленькі темношкірі люди в білих капелюхах та домотканому одягу,— уже збирається тисячами на майдані, готуючись промарширувати вздовж Ред-роуд, щоб виступити проти них.

Я повернув було до натовпу, але тут біля кордону військових зупинився екіпаж. Його лаковані дверцята відчинилися, й вийшов той американець, Шмідт. Він обернувся й запропонував руку Енні, яка спустилася за ним.

Я вилаявся. Підійшов до них. Янкі побачив мене і розплився в усмішці, вишкіривши безглуздо білі зуби.

— Дивіться, хто тут, міс Грант,— вигукнув він.— Ваш приятель містер Віндгем.

Енні поглянула на мене так, ніби моя присутність стала для неї повною несподіванкою.

— Теж прийшли зустрітись із принцом, Віндгеме? — запитав американець. Він протягнув мені руку, але я її проігнорував.

— Енні,— сказав я,— це місце небезпечне. Вам потрібно поїхати.

Енні закотила очі.

— Сюди приїде принц Уельський, Семе. Це, можливо, найбезпечніше місце в Калькутті.

— Ні,— не погодився я.— І вам потрібно їхати звідси. Негайно!

— Не хвилюйтеся, Віндгеме,— втрутився Шмідт.— Я за нею догляну. Не дозволю завдати їй шкоди. Тут ви можете на мене покластися.

Я замислився, чи не зробити щось шляхетне і не дати йому ляпаса, але часу було обмаль. До того ж я не зможу оплатити рахунки його дантиста. Тож я не звернув на нього уваги.

— Я серйозно, Енні,— продовжив я.— Повертайтеся додому. Візьміть із собою Джорджа Вашингтона, якщо хочете, але їдьте звідси, будь ласка.

Схоже, вона замислилася над пропозицією. Американець лише головою похитав. Вона повернулася до нього.

— Може, послухаємо Сема?

Тут натовпом прокотилися вигуки, бо з’явилися бенгальські улани в червоних лівреях, за ними відкритий екіпаж із золотим шовковим шатром, запряжений четвіркою коней. Тоді іще один, без шатра, і ще одна фаланга уланів.

— Слухайте, люба,— заявив Шмідт.— Додому я не поїду, доки не зустрінусь із принцом.

Ряд солдатів розступився, пропускаючи процесію, і лави знову зімкнулися. Кортеж зупинився біля підніжжя сходів, і під радісні крики вийшов принц Едуард у білому однострої, увішаному медалями, та пробковому шоломі, утиканому такою кількістю страусових пер, що вистачило б на пів дюжини подушок; дівчинка років шести піднесла йому гірлянду квітів.

Із ратуші вийшла групка сановників на чолі з лейтенант-губернатором. Принц у супроводі двох старших військових офіцерів піднявся сходами, потиснув руки важливим особам.

— Схоже, ми лишаємось, Семе,— сказала Енні.

Думка про те, що від газу постраждають стільки невинних, була нестерпною. А від того, що серед них могла бути й Енні, мені стало геть погано. Я подумав, чи не застосувати фізичну силу й не витягти її звідси, але сумнівався, що вона оцінить. Та й Шмідт утрутиться; і хоча загалом мені було на нього начхати, влаштовувати бійку перед принцом Уельським та Чорною Вартою в кілтах було б контрпродуктивно. Побачивши цих рішучих шотландців, я навіть в однострої відмовився б від будь-якої бійки. Єдина надія уникнути катастрофи — знайти Ґурунга.

— Якщо ви не їдете,— попросив я,— пообіцяйте мені от що. Лишайтеся всередині, доки не розійдеться натовп. За першої ж ознаки проблем шукайте місце, де можна сховатись, і лишайтеся там. Я за вами повернуся.

На відповідь чекати я не став — вона знову звинуватила б мене у мелодраматизмі. А натомість повернувся й побіг до кордону сипаїв, а тоді до майдану.

Перейти на страницу:

Похожие книги

1. Щит и меч. Книга первая
1. Щит и меч. Книга первая

В канун Отечественной войны советский разведчик Александр Белов пересекает не только географическую границу между двумя странами, но и тот незримый рубеж, который отделял мир социализма от фашистской Третьей империи. Советский человек должен был стать немцем Иоганном Вайсом. И не простым немцем. По долгу службы Белову пришлось принять облик врага своей родины, и образ жизни его и образ его мыслей внешне ничем уже не должны были отличаться от образа жизни и от морали мелких и крупных хищников гитлеровского рейха. Это было тяжким испытанием для Александра Белова, но с испытанием этим он сумел справиться, и в своем продвижении к источникам информации, имеющим важное значение для его родины, Вайс-Белов сумел пройти через все слои нацистского общества.«Щит и меч» — своеобразное произведение. Это и социальный роман и роман психологический, построенный на остром сюжете, на глубоко драматичных коллизиях, которые определяются острейшими противоречиями двух антагонистических миров.

Вадим Кожевников , Вадим Михайлович Кожевников

Детективы / Исторический детектив / Шпионский детектив / Проза / Проза о войне