Абіссінець

— Ти не казав нам про ці подробиці, — з серцем сказав Жан-Батіст Гаджі Алі. — Ми не зможемо говорити з Королем?

— На людях він недоступний, — промовив караванник. — Такий закон: він навіть не має права торкатися ногою землі. Він під’їжджає до свого трону на мулі та не стає на землю до тих пір, поки не доїде до килима, який розстилають перед його сидінням. Оскільки мул також ступає на килим, то посеред персидських візерунків часто залишається його послід. Але ж то нічого, усі до цього звикли. Вам ще повезло, бо тут відбулися зміни. Раніше самодержця взагалі не можна було бачити. Дід цього Імператора з’являвся перед людьми лише одного разу чи двічі на рік. Він брав участь у нараді, сидячи за завісою.

— Чому він не говорить?

— Бо так уже повелося. Він має у власному розпорядженні чиновників, які виконують обов’язки кожної з частин його тіла. Існує око Імператора, яке переповідає йому все, що бачить при дворі. Вухо Імператора слухає замість нього. Для війська існують його права та ліва руки. До того ж ви почуєте сераха массері, себто того, хто повторює його промови.

— Хоч дітей-то він сам робить? — пробурчав метр Жюремі.

— Тут не до жартів, у нас обмаль часу, — сказав Понсе. — А що сталося з ченцем, який не їв упродовж п’ятдесяти років? Ми з ним усе ще суперники, або його вже відіслали?

— Він не їв лише двадцять років, — педантично зауважив Гаджі Алі. — Двадцять років! Пророк не дозволив би подібного…

Він поцілував свої пальці та звів очі до неба.

— Ні, — продовжив він, — Імператор позбавив його своєї довіри.

— Ти певний? — спитав метр Жюремі. — Ми не хочемо відбирати в нього хліб.

Понсе з люттю подивився на свого друга.

— Пробачте, — сказав протестант, — я нервуюся через очікування.

— Залиши свої жарти для тієї години, коли нам виколюватимуть очі, — сердито сказав Жан-Батіст, який був аніскільки не спокійніший.

Цієї миті до них вийшли двоє стражників. Вони пройшли услід за ними анфіладою з невеликих темних, пустих та холодних кімнат. Після короткої зупинки в останній з них зайшли до аудієнц-зали. Це була простора кімната з потрійним склепінням, яке покоїлося на шести стовпах, розташованих у шаховому порядку в середині та з боків приміщення. У глибині зали стояла юрба придворних. У міру наближення до Короля збільшувалася кількість осіб, які сиділи — це було просто тому, що Негус не міг їх бачити, бо вони розташовувалися трохи ближче до бокових мурів. Треба було, щоб ті, на кого міг упасти зір Імператора, стояли, хоча б аудієнція тривала упродовж годин.

Самодержець сидів у глибині, у алькові, на троні, який стояв на килимі, та на який його, саме цього разу, доставив мул. Від першого ряду придворних Короля відокремлював кількаметровий простір. У повній тиші туди завели чужинців. Тут вони почули з вікон, що виходили у двір, ричання полонених левів, які складали славу Короля королів. І знов з протилежного боку долинав хор стогнань та людського лементу, який чули подорожні під час аудієнції з расом.

Як вони заздалегідь домовилися, Понсе та його супутник повторювали все, що робив Гаджі Алі. Опинившись перед самодержцем, вони побачили, що караванник опускається на коліна, а потім, простягнувши вперед руки, розтягується животом униз на кам'яних плитах. Вони зробили те саме. Нажаль, метр Жюремі через нестачу відповідної практики встав на коліна трохи далі вперед, ніж було треба, і тому, коли він простягнув руки, вони торкнулися королівського килиму. Двоє чиновників без жодних церемоній відсунули його назад. Вони не вставали до тих пір, поки «вуста короля» не проголосили, що монарх дозволяє їм з'явитися перед його очима, стоячи на ногах. Тоді вони змогли його розгледіти.

Ісус І, Король королів Абіссінії, сидів перед ними на троні з позолоченого дерева, вкритому індійськими тканинами. Вони не змогли розрізнити ні обрисів його тіла, яке було загорнуте в широку ясно-червону мантію, ні обличчя, бо він мав довге волосся, поверх якого носив муслінову пов’язку з вузлом на потилиці, яка спадала з боків на обидві щоки. Можна було добре бачити лише його тонкий ніс, та великі блискучі й нерухомі очі. Рот був захований у складках жовтого шовкового шарфу, намотаного навколо шиї.

Коли він говорив, його голосу майже не було чутно, після чого чиновник, на якому лежав цей обов’язок, повторював королівські слова гучно й чітко. Жан-Батіст помітив, що Гаджі Алі упродовж аудієнції вже не тлумачив: повторювати офіційні промови арабською мав абіссінський драгоман, який стояв праворуч від «вуст короля». Аудієнція була доволі короткою. Негус підтвердив власну волю вислухати поради цих чужинців стосовно хвороби, на яку він страждав, і стосовно якої не було їм відкрито жодних подробиць. Понсе передав у «праву руку» самодержця листа до нього від Паші Єгипту. Король королів сказав, що він дуже радий привітанню від цього принца, з яким він веде торгівлю і котрий дозволяє йому приймати від Патріарха Олександрійського абуну, від якого залежить абіссінська церква.