Читаем Агасфэр (Вечны Жыд) полностью

А я падумаў, якім чужым і далёкім ён мне зрабіўся, хоць і выглядае акурат як рэбэ Ёшуа, якога я ведаў, хоць і ўсьміхаецца як той, пакута, якую ён рашыў прыняць на сябе, ужо адбілася на яго ўсьмешцы; ён як лялька ў ляльцы, у якой зноў жа лялька: так тры лялькі ў адной, і ўсё ж — адна.

І наблізіўся я да яго й спытаўся: Рабі, ці ты гэта?

Але ён ані варухнуўся, і позірк яго быў нерухома скіраваны ў далеч, пакуль ён гаварыў: Я Ісус Хрыстос, народжаны Сын Божы, зачаты Духам Сьвятым ад дзевы Марыі й народжаны ёю і адпакутаваў пры Понціі Пілаце, укрыжаваны, памёр і пахаваны, сышоў у царства сьмерці й на трэйці дзень уваскрэс зь мёртвых і ўзьнёсься на неба, дзе й сядзіць праваруч Бога, усемагутнага Бацькі.

І я спытаўся: Рабі, што ты бачыш?

І ён сказаў: Я бачу людзей, якіх я збавіў ад віны іх грахоў праз горкую чару, якую я выпіў.

І я спытаўся: Рабі, а ты бачыш іх ясна?

І вось зацьміўся яго позірк як бы ценем, і рука на дабраславеньні апусьцілася ў яго, і ён сказаў: Яны вельмі малыя, і іх як цэлы мурашнік.

І схіліўся я перад ім і сказаў: Ты пракляў мяне, рабі, асудзіў чакаць цябе там унізе, пакуль ты ня вернешся: таму я вандрую сярод іх, і я як адзін зь іх, і чую, што яны кажуць, і бачу, што яны робяць.

І вось нахіліў ён сваю галаву, і яго плечы панурыліся, і яго рука прыціснулася да раны ад дзіды на баку, быццам яна зноў яму забалела, і ён сказаў: я не хачу гэтага ведаць.

Але я сказаў: Калі мы сустрэліся з табою ў пустыні й ты быў голы й пакінуты, павёў я цябе на высокую гару й паказаў табе царствы сьвету й як у кожным зь іх панавала беззаконьне, і сказаў я табе, ты павінен узяць гэта пад сваю руку й ніз перавярнуць угору, бо прыйшоў час узьвесьці сапраўднае царства Божае. Але ты прагнаў мяне й сказаў, што тваё царства не ад сьвету гэтага.

І зноў на яго твары была гэтая ўсьмешка, пра якую ніхто ня мог бы сказаць, журботлівая яна ці іранічная, і ён адказаў: Ты сказаў.

Але я гаварыў далей: І калі ты шукаў ценю ў маіх дзьвярах, ідучы на Галгофу, з крыжам на плячах, я загаварыў з табою пра меч Божы, які я хацеў падаць табе, каб ты згуртаваў вакол сябе народ Ізраіля і павёў яго на бітву. Але ты зноў прагнаў мяне й сказаў, што хочаш выпіць чару, якую даў табе твой Бацька.

Слухай, сказаў ён, я вісеў на крыжы на пагорку Галгофе ў дзённую сьпёку й разважаў, пакуль яшчэ кроў была ў маім мозгу, і пра тое, што ты мне сказаў; але ня дзеля гэтых мэтаў паслаў мяне Бацька, а каб я адпакутаваў і памёр, каб спраўдзілася слова й прыйшло царства для ўсіх.

І вось устаў я перад ім і спытаўся: І спраўдзілася слова? І прыйшло царства?

Ён маўчаў. І сьвятло, у якім ён сядзеў на троне, перамянілася, і бляск заміранасьці зьнік зь яго аблічча, і ён павярнуў галаву, каб глянуць за сабою, быццам там нехта стаяў і падслухваў.

І зноў спытаўся я: Прыйшло яно, царства?

І вось адкрыў ён вочы свае шырока, як у страху, і ўсклікнуў: Адыдзі ад мяне, сатана!

Але я засьмяяўся і сказаў: Я ня той, з кім ты гаворыш, хоць многае зьвязвае мяне зь Люцыпарам; я іншы анёл, які ведае ісьціну.

Ісьціна, сказаў ён, у Богу.

Як часта, сказаў я, чуў я ўжо гэта. Але ісьціна відна таму, хто хоча бачыць, і таму, хто хоча думаць, яе можна дасьледаваць. А ты сядзіш на сваім троне й ня бачыш, і суцяшае цябе недасьледвальнае.

І вось нарэшце спытаўся ён: Чаго ты хочаш наогул?

І я адказаў: Я хачу, каб ты быў, кім павінен быць.

Калі я даваў маім вучням ад цела майго, сказаў ён, і ад крыві маёй тым, што любілі мяне, ты сядзеў каля мяне, схіліўшы галаву мне на грудзі. Чаго яшчэ магу я даць больш, што ўжо даў, і як больш павінен адпакутаваць, чым ужо адпакутаваў?

Рабі, адказаў я, я хачу, каб ты ўбачыў, што бачыў я ў царстве, якое прыйшло пасьля цябе, каб пачуў, што я там чуў, і зьведаў, што я зьведаў пра яго структуры.

І вось засланіў ён рукамі твар. Пасьля авалодаў сабою і сказаў: Я ўзяў віну грэшных чалавекаў на сябе й гэтая віна адкуплена маёю ахвяраю, але дзе такое сказана, каб я адкупаў сам грэх?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Айза
Айза

Опаленный солнцем негостеприимный остров Лансароте был домом для многих поколений отчаянных моряков из семьи Пердомо, пока на свет не появилась Айза, наделенная даром укрощать животных, призывать рыб, усмирять боль и утешать умерших. Ее таинственная сила стала для жителей острова благословением, а поразительная красота — проклятием.Спасая честь Айзы, ее брат убивает сына самого влиятельного человека на острове. Ослепленный горем отец жаждет крови, и семья Пердомо спасается бегством. Им предстоит пересечь океан и обрести новую родину в Венесуэле, в бескрайних степях-льянос.Однако Айзу по-прежнему преследует злой рок, из-за нее вновь гибнут люди, и семья вновь вынуждена бежать.«Айза» — очередная книга цикла «Океан», непредсказуемого и завораживающего, как сама морская стихия. История семьи Пердомо, рассказанная одним из самых популярных в мире испаноязычных авторов, уже покорила сердца миллионов. Теперь омытый штормами мир Альберто Васкеса-Фигероа открывается и для российского читателя.

Альберто Васкес-Фигероа

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза
Дегустатор
Дегустатор

«Это — книга о вине, а потом уже всё остальное: роман про любовь, детектив и прочее» — говорит о своем новом романе востоковед, путешественник и писатель Дмитрий Косырев, создавший за несколько лет литературную легенду под именем «Мастер Чэнь».«Дегустатор» — первый роман «самого иностранного российского автора», действие которого происходит в наши дни, и это первая книга Мастера Чэня, события которой разворачиваются в Европе и России. В одном только Косырев остается верен себе: доскональное изучение всего, о чем он пишет.В старинном замке Германии отравлен винный дегустатор. Его коллега — винный аналитик Сергей Рокотов — оказывается вовлеченным в расследование этого немыслимого убийства. Что это: старинное проклятье или попытка срывов важных политических переговоров? Найти разгадку для Рокотова, в биографии которого и так немало тайн, — не только дело чести, но и вопрос личного характера…

Мастер Чэнь

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза
Я хочу быть тобой
Я хочу быть тобой

— Зайка! — я бросаюсь к ней, — что случилось? Племяшка рыдает во весь голос, отворачивается от меня, но я ловлю ее за плечи. Смотрю в зареванные несчастные глаза. — Что случилась, милая? Поговори со мной, пожалуйста. Она всхлипывает и, захлебываясь слезами, стонет: — Я потеряла ребенка. У меня шок. — Как…когда… Я не знала, что ты беременна. — Уже нет, — воет она, впиваясь пальцами в свой плоский живот, — уже нет. Бедная. — Что говорит отец ребенка? Кто он вообще? — Он… — Зайка качает головой и, закусив трясущиеся губы, смотрит мне за спину. Я оборачиваюсь и сердце спотыкается, дает сбой. На пороге стоит мой муж. И у него такое выражение лица, что сомнений нет. Виновен.   История Милы из книги «Я хочу твоего мужа».

Маргарита Дюжева

Современные любовные романы / Проза / Самиздат, сетевая литература / Современная проза / Романы