Агенція «Локвуд і К°». Череп, що шепоче

Мої ноги підкошувались. Я сіла на підлогу поруч із Джорджем. Навпроти, по інший бік кімнати, зморений Локвуд теж притулився до стіни. Ми мовчали. Сили до розмови не мав ніхто.

— Агов! — прокотилось кімнатою відлуння Кіпсового голосу. — Може, нарешті розв’яжете мене, коли перепочинете?

29

Коли над Кенсел-Грін зійшло сонце, ще тільки-но повернуло на сьому годину, та надворі було вже напрочуд приємно. Дерева переливалися зеленню, трава аж сяяла від роси, довкола снували бджоли й метелики. Та милуватись цією красою мені вже не було сили, я звертала увагу тільки на службовців ДЕПРІК, що розташувались у таборі копачів. Я сиділа на горішній сходинці каплиці, гріючись на вранішньому сонечку.

Місце події було очеплено поліцією. ДЕПРІК приїхав сюди кількома фургонами. Біля одного з них, жваво розмовляючи з Локвудом, стояв інспектор Барнс. Я навіть бачила здалеку, як їжачаться його вуса. Біля іншого фургона кілька лікарів надавали медичну допомогу Джорджеві, а також Кет Ґодвін, Бобі Вернону та Недові Шоу. Що ж до Квіла Кіпса, то він сидів за кілька сходин нижче від мене, й ми разом спостерігали, як службовці ДЕПРІК заходять до каплиці. Вони несли з собою залізо, срібло та інше захисне знаряддя, щоб убезпечити собі доступ до катакомб.

Надворі експерти в білих халатах оглядали клапті одягу, бризки крові, розкидану зброю — всі залишки великої битви, що вирувала тут годину чи дві тому.

Як і розповідав Локвуд (і як пізніше повідомили численні газети), битись із Вінкменовими найманцями було непросто. Нападників виявилось шестеро, кожен — озброєний кийком чи битою. Локвуд із трьома агентами «Фіттес» відчайдушно боронилися: рапіри — проти кийків, бойова майстерність — проти чисельної переваги. Сутичка розпочалася на сходах каплиці, й спочатку нападникам щастило. Та поволі ситуація змінювалась, і врешті рапіри агентів перейшли в контратаку. Коли почало благословлятись на світ, нападників уже відкинули за табір, до могил. Якщо вірити Локвудові, то сам він серйозно поранив трьох суперників, а Шоу та Ґодвін тим часом тримали бій із ще двома. Що ж до шостого, то він викинув свого кийка і втік. Врешті-решт п’ятеро обеззброєних нападників залишились у таборі й лежали там просто на землі, під вартою Кет Ґодвін.

Перемога, проте, дісталась нам недешево. Майже всі зазнали поранень. Локвуд і Ґодвін відбулися подряпинами, зате в Неда Шоу була зламана рука, а Бобі Вернона серйозно вдарили по голові, й він не тримався на ногах. Локвуд затяг його до найближчого барака, а сам, наказавши Шоу зателефонувати до поліції й викликати Барнса, помчав до каплиці, де побачив відкриту шахту катафалка. Як я й сподівалась, він одразу стрибнув туди і заходився гарячково шукати нас із Джорджем.

Вибратись із катакомб було легше, ніж потрапити туди. У Джопліна в кишені ми знайшли ключі і від дверей підземелля, і від Кіпсових кайданів. Отож ми вільно, потихеньку піднялися сходами і вийшли нагору саме тієї миті, коли до каплиці прибула бригада ДЕПРІК.

Інспектор Барнс сам зустрів нас біля входу. Перш ніж вислухати Локвуда й Кіпса — кожному з них хотілося привернути увагу насамперед до себе, — він запитав нас про дзеркало, ніби більше його ніщо не цікавило. Локвуд гордовито подав йому уламки. Судячи з того, як опали Барнсові вуса, інспектора це видовище не дуже задовольнило. Проте він усе-таки викликав нам лікарів, а сам заходився влаштовувати докладніший огляд катакомб. Йому хотілося знати, що іще там міг приховувати Джоплін.

Одного артефакта, щоправда, його службовці так і не знайшли, бо я забрала звідти і рюкзак, і склянку з мовчазним привидом. Урешті-решт, цей череп урятував мені життя. А вирішувати, що з ним робити далі, краще було вдома.

* * *

Після короткої розмови з Барнсом на Кіпса ніхто не звертав уваги. Він мовчки сидів на нижній сходинці каплиці — бліда, запорошена тінь звичайного бундючного керівника.

Я промовисто кахикнула:

— Хочу тобі подякувати. За те, що підтримав мене. І за те, що спустився до катакомб за Джорджем. Мене, правду кажучи, це здивувало. Після того, як ти чкурнув від щурів у будинку Бікерстафа, я й не думала, що ти на таке спроможний.

Кіпс невесело засміявся. Я чекала від нього будь-яких кепкувань. Та натомість він, помовчавши, тихо сказав:

— Тепер тобі легко судити мене. Ти ще не знаєш, як це гірко — відчувати, що твій Талант занепадає. Коли ти досі знаєш, що привиди поряд, та не чуєш і не бачиш їх. Страх від власної немочі й безпорадності так приголомшує...

Він замовк. Його обличчя спохмурніло. До нас через сонячний моріжок прямував Локвуд.

— Нас усіх заарештували? — спитала я. Адже Барнс міг розсердитись на нас із будь-якої причини, а знищення дзеркала було лише однією з них.

Локвуд усміхнувся: