Агенція "Локвуд і К°". Сходи, що кричать

Ні, справа Ферфекса не хвилювала мене по-справжньому, хоч тривожні думки про неї купчились десь у моїй голові. Я бачила, що Локвуд має рацію: ми просто не можемо обминути такої чудової, рідкісної можливості врятувати нашу компанію. Питань, звичайно, тут чимало — що ж таке, врешті, ця Червона Кімната, ці Сходи, що кричать? Однак тут я сподівалась на дослідницький талант Джорджа і вважала, що цілком наосліп ми туди не вирушимо.

Мене більше дратувала бездіяльність. Точніше кажучи — моя бездіяльність. Джордж саме переглядає книжки й газети в Архіві. Локвуд, напевно, збирає свіжі відомості про замок. А я? Сиджу вдома, змащую джемом хліб і складаю зброю... Це, звичайно, важлива робота, однак мене вона не захоплювала. Мені хотілося зробити помітніший внесок.

До того ж мені не подобалося, що ми мусили облишити іншу нагальну справу. Я не погоджувалася з Локвудом, що кулон може кілька днів почекати. Надто вже це дивно — пограбування, дивний напис... Не можна гаятись із цією справою! І це моє переконання підтвердив телефонний дзвінок: інспектор Барнс повідомив, що Г’юґо Блейка скоро відпустять з-під арешту.

— Проти нього немає доказів! — зіпнув він. — Минуло багато років. Він так і не зізнався, а ми не можемо довести, що він узагалі заходив до того будинку. До того ж і його адвокати попрацювали як слід. Без доказів, панно Карлайл, ми безпорадні. Боюся, що завтра нам доведеться відпустити Блейка.

— Що?! — вигукнула я. — Ви не можете це зробити! Адже він безперечно винен!

— Так, але ми не можемо цього довести!— Я виразно уявила, як їжачаться Барнсові вуса. — Того, що він підвозив дівчину додому, недостатньо. Якби ми мали ще хоч один доказ його провини! Цей доказ можна було б відшукати, якби ви здуру не спалили той будинок. А коли вже ви це зробили, то в нас немає підстав тримати пана Блейка під вартою! — Інспектор востаннє пирхнув і повісив слухавку, залишивши мене сам на сам з моїм обуренням.

«Якби ми мали ще хоч один доказ...» Але ж ми його маємо!

Я зняла склянку з шиї й підставила її під кволе надвечірнє світло. За склом золотий кулон здавався викривленим, наче вугор у воді. Tormentum meum laetitia теа... Напис легко читався на поверхні. А всередині? Що це значить: А Ф Б, Г. II. 2. 115?Якимось чином ці літери й цифри давали нам остаточну підказку. Саме через них Блейк так гарячково намагався повернути кольє. А може, якщо ми віддамо кулон Барнсові, йому вдасться розв’язати цю загадку?

А може, й ні... І тоді вбивця уникне покарання — так само, як п’ятдесят років тому.

В моїй душі кипів лютий гнів. Якщо ми не розгадаємо цей код, то втратимо останній шанс розплутати справу. Блейк ніколи не зізнається в скоєному, а його провини більш ніхто не зможе підтвердити.

Ніхто, крім...

Я поглянула на склянку в своїй руці.

Мені сяйнула така неймовірна думка, що я аж заклякла, слухаючи схвильоване биття свого серця. Я ризикувала не тільки власним життям, а й довірою Локвуда — він уже не раз попереджував мене, щоб я не робила нічого небезпечного без його дозволу. Годилося б дочекатися його повернення — але ж він тоді може відмовити мені в такому експерименті! От і виходить, що я просто марную день, а негідник Блейк тим часом чекає на своє звільнення.

Міркуючи так, я без жодної мети вешталася будинком. Надворі вже зовсім смеркло, коли я дісталася до кухні й поволі зійшла в підвал крученими сходами. На задній стіні чорніли полиці з трофеями. Цього вечора лише піратська рука сяяла бузковим світлом, тоді як решта артефактів залишалися темними.

Ризикнути було варто. Якщо мені все вдасться, ми зможемо розшифрувати химерний код на кулоні. Зможемо підтвердити Блейкову провину. А якщо не вдасться, що тоді зміниться? Локвуд про це й не дізнається.

Залізні ланцюги лежали на підлозі — змащені, перевірені, готові до пакування. Я взяла один — найдовший і найтовщий, дводюймовий, — і пішла до кімнати для фехтування, де солом’яні манекени — Джо та Есмеральда — висіли в сумній мовчанці. Я скрутила ланцюг подвійним колом — десь із чотири фути в діаметрі, — так, щоб його кінці з’єднувались. Задля певності я ще й скріпила їх велосипедним замком. Вийшов чудовий захист проти Другого Типу. До речі, цей ланцюг було зроблено на заводі Ферфекса. Зазвичай у такому колі стоїть сам агент, захищаючись від привидів.

Проте сьогодні я змінила правила.

Вікон у кімнаті для фехтування не було, тож тут панувала цілковита темрява. Мій годинник показував лише п’яту вечора — надто ранню годину для повного Прояву. Чекати, одначе, я не могла: Локвуд із Джорджем могли повернутися щохвилини. До того ж важко сказати, як рано може з’явитись привид, коли він розлючений.

Я зайшла в коло й витягла з кишені скляночку. Ставши на коліна, я тихенько зняла кришку й витрусила кулон собі на долоню. Долоню обпекло холодом — так, ніби я торкнулася задньої стінки морозильника. Я обережно поклала кулон на підлогу. Тоді підвелася — й виступила з кола назад.