Аліса в Дивокраї

— Ні в якому разі, — рішуче відмовилася Червона Королева. — Етикет не дозволяє різати їжу, з якою тебе познайомили. Заберіть м’ясо!

Слуги забрали баранячу ногу і на її місце поставили великий пиріг з ізюмом.

— Будь ласка, не треба знайомити мене з пирогом, — поспішила сказати Аліса, — інакше ми взагалі не пообідаємо. Дати вам шматочок?

Але Червона Королева дуже похмуро буркнула:

— Пиріг — Аліса. Аліса — Пиріг. Заберіть пиріг! — Слуги так швидко прибрали його, що Аліса навіть не встигла відповісти на уклін.

Однак Аліса вирішила, що не тільки Червона Королева має право наказувати, тому спробувала гукнути:

— Лакею! Принесіть пиріг назад!

За мить, наче від дотику чарівної палички, пиріг був знову на столі. Він був такий великий, що Аліса перед ним, як перше перед баранячою ногою, трохи розгубилася. Проте вона зробила величезне зусилля і поборола свою розгубленість, одрізала шматок пирога і простягла його Червоній Королеві.

— Яке нахабство! — вигукнув Пиріг. — Цікаво, як би тобі сподобалося, якби я відрізав шматок від тебе, ти, створіння!

Він говорив густим масним голосом. Алісі нí­чого було відповісти. Вона мовчки сиділа, важко переводячи подих.

— Говори ж! — звернулася до неї Червона Королева. — Прямо сміх бере: звалити всю розмову на пиріг.

— Ви знаєте, мені сьогодні довелося вислухати силу-силенну віршів, — почала Аліса трохи злякано, бо ледве вона розтуляла рота, як наставала мертва тиша і всі дивилися на неї. — Мені здалося дуже дивним те, що в кожному вірші згадується риба. Ви не знаєте, чому всі тут так люблять рибу?

Вона зверталася до Червоної Королеви, і та відповіла не зовсім до ладу:

— Щодо риби, — повільно й урочисто промовила вона над самісіньким вухом Аліси, — її Біла Величність знає чудову загадку у віршах... про риб. Хочеш, щоб вона почитала її?

— Дуже люб’язно з боку її Червоної Величності було згадати про це, — протуркотіла, як голубка, Біла Королева над другим вухом Аліси. — Це буде всім така насолода! Можна починати?

— О, будь ласка! — ввічливо погодилася Аліса.

Біла Королева радісно засміялася і поплескала Алісу по щоці. Потім почала:

«Спершу рибку потрібно зловить», —

Це не важко, це може зробити й дитина;

«Потім рибку потрібно купить», —

Це не важко, як є в гаманці копійчина.

«А тепер мені рибку зваріть!»

Це не важко, це можна упорать на місці.

«І у миску її покладіть!»

Це не важко: хвилина — й вона вже у мисці.

«А тепер на вечерю несіть!»

Це не важко, їй-богу, не важко нітрішки!

«А тепер з миски кришку зніміть!»

Ох, це важко, — не здужаю зняти я кришки.

Як же, справді, ту кришку відкрить —

Прикипіла, бо риба якась клейкувата...

Ти подумай, що легше зробить:

Кришку зняти чи загадку цю розгадати?

— Ти можеш одну хвилину подумати, а потім відгадай, — зауважила Червона Королева. — А ми тим часом вип’ємо за твоє здоров’я. За здоров’я Королеви Аліси! — закричала вона на весь голос.

Усі присутні почали пити. Але робили вони це дуже дивно: одні ставили келихи на голову, мов вогнегасники, і облизували те, що збігало на їхні обличчя. Інші перекидали графини і сьорбали вино, що стікало зі столу. А троє гостей (вони були схожі на кенгуру) залізли в блюдо зі смаженим бараном і жадібно хлебтали підливу.

«Наче свині коло корита!» — подумала Аліса.

— Ти повинна в скромній промові висловити свою подяку, — сказала Червона Королева, похмуро дивлячись на Алісу.

— Ми повинні підтримувати тебе, розумієш, — прошепотіла Біла Королева, коли Аліса трошки боязко, але слухняно підвелася, щоб виголосити подяку.

— Щиро дякую, — шепнула вона у відповідь, — але я обійдуся й так.

— Ні-ні, так не годиться, — рішуче заперечила Червона Королева.

Аліса ввічливо погодилася на цю пропозицію. («Але вони так тиснули!» — говорила вона опісля, коли розповідала своїй сестрі про бенкет. — Можна було подумати, що вони хотіли зовсім розплющити мене».)

Справді, їй було дуже важко під час промови встояти на місці. Королеви так затиснули її з обох боків, що мало не підняли в повітря.

— Я піднялася, щоб подякувати вам... — почала Аліса. Вона й справді піднялася цієї миті на кілька дюймів, але вчепилася за стіл і їй вдалося знову стати на землю.

— Будь обережною! — заверещала Біла Королева, вчепившись обома руками у волосся Аліси. — Зараз щось трапиться!

І от (так Аліса змальовувала все це потім) почало відбуватися хтозна й що. Свічки виросли до стелі й стали схожі на очерет з полум’ям на верхівці. Пляшки схопили кожна по дві тарілки і приладнали їх замість крил, а виделки — замість ніг і почали літати у всі боки.

«Вони страшенно нагадують птахів», — подумала Аліса, хоч у такому гармидері вона була ледве спроможна думати.

Цієї миті над її вухом почувся хрипкий сміх, і вона озирнулася, щоб з’ясувати, що трапилося з Білою Королевою. Та замість Білої Королеви на стільці сиділа Бараняча нога.

— Ось де я! — почувся голос з супової миски.

Аліса озирнулася і встигла побачити широке, лагідне обличчя Королеви. Вона якусь мить посміхалась Алісі поверх краю миски, потім пірнула в суп.