Амністія для Хакера

Запискотів мобільний Сердюка. Ніхто з працівників диспансеру, яких збиралося у коридорі дедалі більше, не наважувався зазирнути до кабінету.

Він брів, не розбираючи дороги, галасливими вулицями, потім прохідними, досить занедбаними дворами, потім алеями парку. Люди, які траплялися на шляху, щось тягли у валізах, палили, розмовляючи між собою, вигулювали собак. Він бачив їх усіх, проте жоден із них, як і кути будинків, вітрини, автомобілі, не закарбовувався навіть на якусь мить у його пам’яті, проходячи транзитом. Ноги час від часу запліталися, і він, аби не впасти, змушений був повертатися у цей світ, знаходячи очима носки власних черевиків і вказуючи їм дорогу.

Лавки, розставлені вздовж набережної річечки, що протікала через цю частину парку, виглядали зовсім убого. Їхні бетонні частини полущилися, дерев’яні підгнили та поламалися. Проте на них завжди хтось сидів. На одну з таких лавок опустився й він. Тіло почувалося надзвичайно кепсько. Нестерпна кволість. Починало морозити. Думки взагалі перетворилися на суцільний хаос.

Права рука його за останніх кілька місяців звикла займати положення у правій кишені плаща. Ось і зараз вона була там, напевно, за звичкою, адже торкатися там тепер уже не було чого. Холодний вітер приніс від річки запах води та намулу. Запах, який якимось дивом зберігся у цьому царстві бетону, заліза та пластмас, що на кілометри розкинулося навсібіч. Загорнувши лівою рукою вилоги куртки та плаща, Борис витяг правицю з кишені. У ній був білий конверт. Кути зім’ялися. Мабуть, там було лише кілька папірців, та конверт відтягував руку донизу, ніби важив не менше за «Беретту», яка донедавна традиційно займала цю кишеню. Зволікати далі було неможливо. Намагаючись не пошкодити вмісту, тремтячими пальцями він надірвав конверт. Там знаходився складений учетверо папір із роздрукованим на комп’ютері документом. Три слова на складеному вчетверо аркуші відразу кидалися у вічі. У грудях щось стислося, коли він прочитав видрукуваний жирним шрифтом заголовок:

АМНІСТІЯ

і нижче приписка трохи меншими літерами:

для хакера

Після цього надзвичайно важко виявилося переключитися на дрібні рядки самого тексту. Серце гупало десь дуже глибоко в тілі, яке, здавалося, зараз було зовсім позбавлене ваги. Борис на кілька секунд заплющив очі й перевів подих. І нарешті почав читати.