Амністія для Хакера

Усе виглядало просто і водночас складно. Відповіді на чисельні запитання наче напрошувалися самі, та спробуй відгадай, чи не підсунув убивця ці підказки? Кобища витяг із пачки сигарету й запалив, навмисно випускаючи дим через ніс, та запах із квартири, здавалося, міцно застряг там, неохоче відступаючи під натиском диму, який зараз здавався майорові особливо ароматним.

Справа, хоч у ній, на перший погляд, не було нічого особливого, чомусь бентежила, а інтуїція підказувала, що воно, оте «особливе», ще з’явиться. Насамперед ситуація з грошима. Дві тисячі триста гривень, розкидані по підлозі поблизу трупа та схованки. Це щось означало, якщо, звичайно, сам убивця не жбурнув їх тут навмисне з метою заплутати слідство. Мовляв, убивство скоєно не заради грошей. Тоді він виніс із квартири набагато більше. Набагато.

Віддертий плінтус і відкрита шухляда комода — це друге. Навряд чи розкидані по підлозі гроші могли зберігатися в пустотілій стіні. Спробуй повитягай їх звідти по одній банкноті! Ні, скоріш за все, їх витягли з шухляди. А от зі схованки — те, цінність чого не йшла ні в яке порівняння з ними. Принаймні саме таке припущення здавалося логічним.

Далі тека. Стара шкіряна тека з кількома квитанціями та чистими аркушами паперу. Вона лежала розстібнута. Отже, ймовірно, туди заглядали, а можливо, забрали щось і звідти. Що?

Думаючи про це, майор Олексій Кобища жадібно докурював сигарету. Як не прикро, а доведеться ще раз гарненько оглянути квартиру, аби чогось не пропустити. Чогось дуже важливого.

«Свіжу кров» йому почали «вливати» вже за кілька годин по тому, як труп винесли з квартири. Відповідальним за опитування свідків був його заступник капітан Можейко, якому завжди вдавалося знайти щось цікаве. Так сталося і цього разу. Похилого віку жінка, яка проживала у квартирі навпроти, чотири-п’ять днів тому чула у під’їзді, наче хтось добивався до сусідньої квартири. Вона наважилася визирнути. Це виявився молодий чоловік, худий і високий. Коли жінка прочинила двері, він саме товк у сусідські кулаком. Побачивши жінку, запитав, де сусід. Вона відказала, що не знає, і пригрозила міліцією, якщо той не припинить гупати. Як не старалася, згадати коли це було, а також докладніше описати незнайомця жінка не могла. Більше ніхто з мешканців під’їзду не бачив поблизу будинку нікого підозрілого, не чув звуків, схожих на постріли. Дехто припускав, що звук цей міг загубитися серед інших, оскільки щодня у дворі діти лупили м’ячем у глуху стіну будинку. От і все.

Убитий, як виявилося, вів тихий спосіб життя самотнього пенсіонера, хіба що іноді конфліктував із батьками дітлахів, які порушували тишу під його вікнами та у під’їзді, але до цього всі звикли. Його регулярно раз або двічі на день бачили у дворі, коли він виходив до магазину чи на прогулянку до скверу. Словом, нічого особливого за незначним винятком.

Ніхто з мешканців будинку близько з загиблим не контактував і не бував у його квартирі. Кілька разів одному чи двом — ними виявилися батьки порушників тиші — довелося говорити з ним у передпокої Ромазанового житла. Ніхто не знав, що в господаря було дороге старе фортепіано. І вже зовсім дивним для всіх звучало запитання, чи не чули вони з квартири кілька днів тому фортепіанної музики.

Володимир Павлович мав задишку — це знали всі, тому кватирка залишалася відчиненою завжди, навіть узимку. Звуків музики звідти не долинало ніколи. Сусіди-пенсіонери могли на пальцях перелічити квартири, де живуть діти, які навчаються музики, і розказати, на яких інструментах вони грають та в які години. Помешкання загиблого до таких місць не належало.

Друге «вливання» вже пізно ввечері зробив судмедексперт Георгій Зав’ялов. Він телефонував, щойно розпрощавшись із експертом Андрієм Приходьком, і висловлене ним припущення можна було вважати думкою обох. Смерть громадянина Ромазана Володимира Павловича настала орієнтовно чотири дні тому від вогнепального поранення в живіт, яке спричинило розрив однієї з гілок черевного відділу аорти і внутрішньочеревну кровотечу. Кулю, знайдену в тілі, було випущено з пістолета тридцять восьмого калібру. За попередніми даними, пістолет був обладнаний глушником. Це питання зараз вивчали балістики.

Наближалася ніч, і за інших обставин Кобища обов’язково б пожалкував, що не має змоги вийти на балкон, запалити сигарету й подумати. Зараз такого жалю не було, і це пояснювалося недавнім виходом з відпустки — ще не змучений, свіжий, не забитий нарадами, головним болем та вказівками згори. Балкон буде післязавтра. І тоді все розкладеться по поличках, з’являться перші висновки. А поки що він запалив у дворі цього чимось симпатичного старого будинку. Схожого на той, у якому минуло його власне дитинство, нехай навіть в іншому місті. Справа поступово починала затягувати. Вбивство справді виглядало нестандартно, нові цікаві обставини відкривалися одна за одною.

Новий день приніс чергові відкриття. Після наради в начальника Зав’ялов та Приходько завалили слідчого подробицями. Першим почав експерт.