Амок

Піп зрозумів, заспокоївся, і вони обидва вже лагідно почали знайомитися з мавпами. І це принесло їм значну користь. Люди побачили, що гості заприятелювали з їх мавпами, ніби свої, і стали трохи прихильніше дивитися на чужинців.

А біля храму був другий натовп. Там почали свою торгівлю святі дьєлеми і за рахунок мавп зібрали жертви для великого бога Багар-Тунгаля. Жменька по жменьці вже наповнили мішки. А тут ще яєчка, шматки тканини, шкури звірів.

Раптом Піп щось надумав. Шепнув на вухо Нонгу, і вони підійшли до жерців. Один з них був досить молодою людиною, а другий — старий з сивою бородою, але обидва були однаково серйозні й суворі. Білі тюрбани й довгі білі балахони різко виділяли їх серед простих напівголих людей.

Піп вийняв дві золоті монети і урочисто поклав їх перед дьєлемами. А Нонг розтлумачив:

— Великий туан уже здавна шанує єдину справжню стародавню віру. Він дуже радий, що бачить народ, який зберіг цю віру, і на знак пошани просить прийняти його жертву.

Жерці здивувалися. Жертва була справді значна: навіть старий не пам'ятав, щоб хто-небудь колись жертвував стільки золота. Але, з іншого боку, якось і підозріло.

Піп помітив, що вони дивуються й не вірять, і за допомогою тих небагатьох слів, які знав, додав:

— І в наших краях, хоч і дуже мало, але є такі люди, які не визнають нових вигаданих релігій. Вони чули, що існує стародавня, правдива віра, але не зустрічають її.. Ось чому я радію, що зустрів справжніх носіїв віри дідів.

Піп ще хотів сказати, що дуже хоче ознайомитися з цією вірою, але побоявся, щоб вони не догадалися, для чого робиться така жертва. Вирішив відкласти це до іншого випадку, а тепер показати, що це він робить виключно з пошани: навіть повернувся, щоб іти.

Тоді старий сказав:

— Ніколи ми не бачили таких людей з чужинців, особливо білих. Та коли ти правду кажеш, хай твоя жертва дійде до великого Багара-Тунгаля.

Піп відійшов, але йому так кортіло ознайомитися з цією «єдиною правдивою вірою», що він навіть шкодував, чому не попросив дозволу оглянути храм і подивитись релігійну церемонію. Однак усе те, що він зробив, виявилося дуже вдалим.

Коли він відійшов, жерці зиркнули один на одного, і молодий сказав:

— Цей чужоземець дав жертву і пішов собі, нічого не просячи. Для чого він міг це зробити?

Старий задумався.

— Не знаю, — промовив він нарешті, — може, для того, щоб пролізти куди не треба?

— Для цього існує табу. А може, він і справді шанує нашу віру? Може, пустити його в храм на моління? Однаково він побачить не більше, ніж кожний з наших простих людей. А може, нарешті, і справжнім прихильником стане.

— У всякім разі він цікава людина, — промовив старий. — Я вважаю, що на загальне моління пустити можна. Тут ми нічим не рискуємо. Треба буде з ним поговорити.

А надвечір до Того прийшов чоловік і передав, що коли чужоземець захоче, він може сьогодні бути присутнім на загальному молінні.

Дозвіл був даний одному Піпу. Його супутники, хоч і тубільці, не могли й сподіватися на дозвіл, бо були магометанами. А до магометан бадувіси ставилися з більшою погордою, ніж до християн, бо голландці не дуже наполягали на тому, щоб навернути всіх тубільців у християнство, а магометани свого часу всіх заганяли в свою віру силою.

Коли зовсім стемніло, від храму почувся глухий гул барабана, і Піп у супроводі Того пішов на свято.

Ніч була дуже темна. Звідусюди виходили темні постаті й прямували в один бік. Піп почав уже хвилюватися…

Показалася величезна будівля. Широкі кам'яні східці вели до бокових дверей, через які ледве поблискувало світло. Тут стояв один з дьєлемів і оглядав тих, хто виходив. Видно було, що навіть не кожний з тубільців міг увійти в храм. Невідомо тільки, чи була тут якась черга чи пропускали тільки тих, хто дав добру жертву. Піп і Того були пропущені, без перешкоди.

Увійшовши всередину, Піп зрозумів, чому допускали не всіх. Усередині храм був значно менший, ніж це можна було чекати по зовнішньому вигляду. Зате з боків було багато різних темних кутків, та, видно, і в самих стінах були різні ходи й переходи. Кілька колон підтримували стелю. Вся будівля була надзвичайно масивна і, мабуть, витримала не один землетрус.

Усе приміщення освітлювалось лише двома світильниками, також газовими, як і в житлі дьєлемів. Уже саме освітлення було для людей чудом, бо вони не знали, звідки і як воно береться.

Між світильниками, ближче до передньої стіни, стояв вівтар із заглибленням, де розводили вогонь.

Люди розмістилися на землі, півколом навкруги вівтаря. Морок, таємничість, урочистість, тихий шепіт людей справили враження навіть на Піна. А тут ще лізуть в очі видовбані в мурах фігури якихось страхіть: то черепаха, то людина з тигрячою головою, чи навпаки — тигр з людською головою, фантастичні птахи, змії. Усі стіни були заставлені різними скульптурами. Лише передня стіна була чомусь гладенька, ніби екран.