Амок

Всі у вагоні засміялися.

Навіть не помітили, як опинилися в іншій державі. І тут, так само як і в Джок'якарті, відчувалася більша бідність, ніж в інших місцях Яви. Але разом з тим помічалися ознаки минулої культури. Видно було руїни стародавніх храмів і подекуди кам'яного ідола на полі. В XV столітті тут було велике Матарамське царство.

— Станція Соло! — оголосив кондуктор.

Це й було головне місто Суракарти. Декер зібрав речі, попрощався з випадковими знайомими і вийшов з вагона.

Станція маленька, занедбана, брудна. Метушиться і галасує різний обшарпаний і голий люд. Немає вже голландської чистоти і порядку. Але для Рейса з Салулом це було навіть приємніше: принаймні легше бути непомітними у цьому дикому натовпі.

Вулиці вузькі, завалені сміттям та гноєм. Будинки і халупи старі, діряві. На вулицях, на базарі, на майдані, між будинками, ніби черв'яки, копошаться люди. Тільки на ніч ховаються вони у свої шпарки, а вдень усе домашнє життя відбувається просто неба. Не видно ні магазинів, ні майстерень, бо нема кому продавати і виробляти речі. Харчуються усі ці люди лише бананами та пригорщею рису, що коштує тут найдешевше.

Але далі, як і належить, є панський квартал. Гейс і Салул виїхали на великий майдан, навколо якого стоять два готелі, голландська кірха, клуб, магазин та будинки голландців. Сюди ж підходить і стіна імператорського кратону, а навпроти нього, як і в Джок'якарті, фортеця «молодшого брата».

На майдані вони зустріли урочисту процесію, яка прямувала від палацу до кратону резидента. Поволі, серйозно, по двоє в ряд, сунуло кілька десятків чоловік у різнобарвних ковпаках з риб'ячого пухиря, в яскравих саронгах і шароварах, з кривими крисами за спиною. У піднятих над головою руках вони несли золоті і срібні блюда, миски з покришками. Попереду йшов поважний чоловік і суворими рухами відганяв зустрічних, а з боків процесії спеціальні особи тримали над цим начинням імператорські відзнаки — жовті шовкові паййонги.

— Обід сусухунану несуть, — промовив візник, показуючи на процесію.

Цей звичай має свою цікаву історію. Як і в кожному доброму царському палаці, в Суракарті теж бувають інтриги, змови, вбивства. І ось колись одного такого імператора отруїли близькі люди. Наступник, боячись такої самої долі, попросив у резидента, щоб той дозволив готувати страви в резидентській кухні. Резидент охоче погодився, і відтоді всі сусухунани готують страву в резидента. Цього бажали самі голландці: хоч і кухонна, а все ж таки політика; все-таки народ бачить, що їхній цар просить ласки в голландців.

Через кілька кроків біля одного будинку побачили звичайного, по-європейському одягненого голландця, над яким так само паййонгоносець ніс зонтик.

Тут уже і Гейс здивувався.

— Диви, який адіпаті знайшовся! — звернувся він до Салула.

— Та тут вони всі так роблять, — відповів той. — Чим же вони гірші за тутешніх панів? Сама влада розподілила між ними паййонги відповідно до чину і стану кожного.

Приїхали до готелю.

— Будь ласка, дайте мені таку кімнату, щоб поруч була друга кімнатка для мого слуги, — сказав Гейс хазяїну — сухорлявому рухливому голландцю.

— Ви довго будете у нас?

— Кілька тижнів, але часто буду відсутній по кілька днів, бо мої справи вимагають виїздів з міста. До речі, може і ви, як тутешній, знаєте, в якому районі легше буде заорендувати землю під плантації для великої голландської фірми? Ваші послуги не залишаться без нагороди.

— Постараюся, постараюся, шановний пане! — ще догідливіше заметушився хазяїн.

Надвечір Гейс вийшов на вулицю. За кілька кроків від нього покірно йшов слуга і ніс панське пальто.

Недалеко від готелю вони зупинилися біля одних дверей, над якими була вивіска: школа. Озирнувшись, зайшли у ці двері.

Вчитель-яванець Пандо був своєю людиною і служив головною ланкою для зв'язку в підпільній роботі. З великою радістю зустрів він гостей, відвів у дальню кімнату, позачиняв усі двері й вікна і, повернувшись до товаришів, почав розпитувати, як справи.

З цікавістю прослухав він, як було захоплено «Саар-дам», відведено під Скелі Ластівчиних Гнізд, як уже вивантажують зброю — та ще й скільки її! — яку базу створено в Бантамі, що чути в Батавії.

— Ну, а тепер розкажи, що у вас тут робиться? — закінчив Салул.

— Ми можемо розраховувати, — відповів Пандо, — чоловік на чотириста активних організованих товаришів, які складуть кістяк повстання. Вони поведуть за собою тисячі людей. Близько половини цих товаришів — комуністи. На сьогодні гасло — свобода і незалежність батьківщини.

— Під цим гаслом і сам сусухунан може піти, — посміхнувся Гейс.