Анексія: Острів Крим. Хроніки «гібридной війни»

Тарас Березовець Анексія: Острів Крим. Хроніки «гібридной війни»

/ ВІДГУКИ /

Крим — це біль кожного українця-патріота. Для Тараса Березовця він тим більше відчутний, бо там — його мала Батьківщина. Там, у нашому стародавньому Тмутараканському краї, закопано його пуповину. І там же в Керчі — його земля обітована, яка рано чи пізно повернеться до складу України. Де-факто. Бо де-юре Крим — український, хоч би якою кількістю триколорів декорували його окупанти. Можливо, символічно, що ці рядки пишуться в День хрещення України-Русі, звісно ж, із думками про Корсунь-Херсонес, руїни якого Путін намагається використати для виправдання анексії. Прикметно, що з Тарасом Березовцем, одним із найкращих політтехнологів і політичних експертів, ми познайомилися десять років тому в штаб-квартирі Північно-Атлантичного Альянсу. Ми вже тоді, уважно спостерігаючи за Путіним, не сумнівалися, що Росія неодмінно нападе на Україну. Як могли, намагалися переконати по-пацифістському налаштованих співвітчизників якнайшвидше обзавестися натівською парасолькою, як це зробили наші завбачливі сусіди. За неналежну увагу до питань оборони країни, характерну для періоду 1991 — 2013 років, платимо високу ціну. Не лише в Криму, але й на Донбасі. Росія ж до анексії півострова готувалася з моменту розпаду СРСР. Саме тоді й почалися розвідувальні, інформаційно-пропагандистські й інші спецоперації. Урешті, хіба не було таких попереджень, як рішення хасбулатівської Верховної Ради Росії 1993 року чи путінської атаки на Тузлу 2003-го? Матеріали й свідчення, які зібрав пан Березовець для цієї книги, — це наче готова кримінальна справа проти Путіна та його поплічників. Тим паче що явка з повинною напередодні річниці анексії відбулася в прямому ефірі одного з кремлівських каналів. Хоч би за яку роботу брався Тарас Березовець, виконує він її фахово, сумлінно та якісно. Книга «Анексія: Острів Крим» не є винятком. Ексклюзивні свідчення, надані спеціально для цієї книги українськими, російськими та міжнародними політиками, військовими, експертами, журналістами, активістами, дають широку панораму аншлюсу Криму. І нема чого ображатися на паралелі з Гітлером. Самі ж назвали це неподобство «воссоединением Крыма с Россией». А то ж і є аншлюс. Відвідати рідний Крим Тарас поки що не може. Окупанти, напевне, занесли його до «чорного списку». А для нас це — дошка пошани, висока оцінка того, що пан Березовець робить для повернення Криму Україні.

Олег Медведев, політичний консультант, радник Президента України Петра Порошенка

Для мене моя рідна батьківщина, мій Крим асоціюється з ароматом лаванди. По-справжньому я його відкрив для себе в 1989 році, коли їхав машиною з двоюрідним братом Ельдаром до Бахчисарая, де мій батько купив будинок і де з часом мала би зібратися вся наша рідня, яка поверталася на свою Батьківщину після десятиліть депортації. Потім аромат лаванди супроводжував мене всюди: у дивовижних відкриттях моєї найкрасивішої Батьківщини, у зустрічах і знайомствах зі співвітчизниками, які починали зводити свої будинки поруч із лавандовим полем, і в Бахчисараї, і в Сімферополі, і в Судаку. Змішаний із сонцем і вітром, цей аромат став для мене частинкою моєї Батьківщини, мого Криму. І ось уже більше року я не відчуваю запаху рідної лаванди. Я не був у Криму з 27 лютого 2014 року, з тих самих днів, коли російські окупанти анексували мою Батьківщину. Я не думаю, що який-небудь фільм, картина, книга здатні перевернути світогляд, заангажований пропагандою, але впевнений у тому, що вони можуть стати точкою збору емоцій, інформації, пам'яті. Я дуже сподіваюся, що книга мого земляка, кримчанина Тараса Березовця стане територією, де будуть зібрані емоції, смисли й пам'ять людей, яким важливо знати й відчувати, що в них є небо, є земля, є їхня рідна Батьківщина з ароматом лаванди.

Ахтем Сеїтаблаєв, український актор і режисер, заслужений артист АР Крим