Крим — це біль кожного українця-патріота. Для Тараса Березовця він тим більше відчутний, бо там — його мала Батьківщина. Там, у нашому стародавньому Тмутараканському краї, закопано його пуповину. І там же в Керчі — його земля обітована, яка рано чи пізно повернеться до складу України. Де-факто. Бо де-юре Крим — український, хоч би якою кількістю триколорів декорували його окупанти. Можливо, символічно, що ці рядки пишуться в День хрещення України-Русі, звісно ж, із думками про Корсунь-Херсонес, руїни якого Путін намагається використати для виправдання анексії. Прикметно, що з Тарасом Березовцем, одним із найкращих політтехнологів і політичних експертів, ми познайомилися десять років тому в штаб-квартирі Північно-Атлантичного Альянсу. Ми вже тоді, уважно спостерігаючи за Путіним, не сумнівалися, що Росія неодмінно нападе на Україну. Як могли, намагалися переконати по-пацифістському налаштованих співвітчизників якнайшвидше обзавестися натівською парасолькою, як це зробили наші завбачливі сусіди. За неналежну увагу до питань оборони країни, характерну для періоду 1991–2013 років, платимо високу ціну. Не лише в Криму, але й на Донбасі. Росія ж до анексії півострова готувалася з моменту розпаду СРСР. Саме тоді й почалися розвідувальні, інформаційно-пропагандистські й інші спецоперації. Урешті, хіба не було таких попереджень, як рішення хасбулатівської Верховної Ради Росії 1993 року чи путінської атаки на Тузлу 2003-го? Матеріали й свідчення, які зібрав пан Березовець для цієї книги, — це наче готова кримінальна справа проти Путіна та його поплічників. Тим паче що явка з повинною напередодні річниці анексії відбулася в прямому ефірі одного з кремлівських каналів. Хоч би за яку роботу брався Тарас Березовець, виконує він її фахово, сумлінно та якісно. Книга «