Анексія: Острів Крим

Історичних паралелей організації «народного волевиявлення» після окупації в історії СРСР та Росії багато. Згадайте, наприклад, вибори так званих Народних Зборів Західної України після вторгнення Червоної Армії до Польщі в 1939 році. Вони проводилися 22 жовтня 1939 року. Згідно з офіційними радянськими даними, у них узяли участь 93% виборців, 91 з яких підтримали запропонованих кандидатів. Схоже, у найчеснішій країні світу СРСР та її правонаступниці Росії завжди бувають тільки такі цифри — за 90%!

Депутат Верховної Ради АРК Леонід Пілунський назвав спробу захоплення ВРК «терористичною» й чи не першим передбачив наміри Росії анексувати Крим.

Перша реакція з Верховної Ради України пролунала на ранковому засіданні, коли новообраний спікер і виконувач обов’язків Президента Олександр Турчинов звернувся із заявою щодо захоплення адмінбудівель у Криму⁶⁸: «Хочу звернутися до керівництва Росії стосовно дотримання базових угод російської військової присутності в Криму та Севастополі, а також недопущення порушення законів України військовослужбовцями ЧФ РФ. Звертаюсь до всіх керівників ЧФ РФ з вимогою: усі військові повинні перебувати в межах територій, які окреслені угодою. Будь-яке пересування, тим паче зі зброєю за межами територій буде розцінене нами як військова агресія. Українська держава зможе захистити свій суверенітет і недоторканість території»⁶⁹.

Сам Олександр Турчинов згадує ці події так: «У ніч з 26 на 27 лютого озброєні люди захопили будівлю Верховної Ради Криму. Мені про це доповіли рано вранці 27 лютого. За почерком захоплення та тим арсеналом зброї, яким він був здійснений, стало зрозуміло — працюють професіонали. Це був спецназ ГРУ Генерального штабу РФ, озброєний автоматами, кулеметами та гранатометами. Я зрозумів, якщо пішли на такий крок, — це може перерости в реальне військове протистояння. Уже наступного дня почалось захоплення військовими РФ без розпізнавальних знаків об’єктів критичної інфраструктури, аеропортів, блокування українських військових частин. Я зібрав засідання РНБО, щоби відпрацювати першочергові заходи реагування на агресію РФ. Але ситуація погіршувалась дуже швидко. Синхронно з атакою на Крим Росія почала перекидати війська до наших кордонів. При чому це були штурмові угрупування, готові в будь-яку мить перейти межу. Почалась концентрація російських військ уздовж усього кордону, і це було не просто залякування, це був реальний план повалення нової влади».

Перша реакція українського МЗС також з’явилася зранку — об 11:04 на сайті відомства опубліковано повідомлення: «27 лютого ц. р. до МЗС України викликано Тимчасового повіреного РФ в Україні Андрія Воробйова, якому вручено ноту щодо невідкладного проведення двосторонніх консультацій згідно зі Статтею 7 Договору про дружбу, співробітництво й партнерство між Україною та Російською Федерацією від 31 травня 1997 року, а також ноту з проханням утриматись від пересування поза межами дислокації військових підрозділів ЧФ РФ, тимчасово розташованих на території України»⁷⁰.

МЗС Литви також звернулося до офіційної Москви по роз’яснення щодо подій у Криму. Міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічус у Twitter: «Прапори іноземної держави над парламентом у Криму. Чекаю негайного коментаря з Росії»⁷¹.

Свою стурбованість висловило й МЗС Польщі. Міністр Радослав Сікорський написав: «Ми дуже уважно і з великою стурбованістю стежимо за розвитком подій у Криму. Озброєні люди контролюють урядові об’єкти в Сімферополі. Це дуже рішучий крок. Попереджаємо тих, хто зробив це, і тих, хто допоміг зробити це: таким чином починаються регіональні конфлікти. Це дуже небезпечна гра»⁷².

Не забарився з реакцією і Генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен: «Я стурбований подіями у Криму. Я закликаю Росію не вживати ніяких дій, які можуть перерости в напруженість або створити нерозуміння»⁷³.