Аномальна зона

Каламутний тип з каламутним минулим та не менш замуленим сьогоденням, Ковалевський на прiзвисько Акула Ден то виринав у Житомирi, то знову глибоко кудись пiрнав. Пiсля кожного такого пiрнання кола по водi розходились довго: про Акулу Дена говорили то у Львовi, то у Києвi, то у Донецьку, а то начальник Житомирського вiддiлу боротьби з економiчною злочиннiстю приймав у себе польських або московських колег, даючи їм iнформацiю про Ковалевського. Гидота ситуацiї полягала в тому, що Акула Ден, встигаючи шкодити в рiзних регiонах України та Росiї та навiть завдавати неприємностей країнам Схiдної Європи, за час своєї дiяльностi жодного разу не сидiв. Звiсно, його брали, саджали, допитували, але потiм дивним чином випускали або зi слiдчого iзолятора, або iз залу суду, як це траплялося двiчi.

Акула Ден володiв дивним хистом виходити сухим iз води, причому вперше цей свiй талант вiн продемонстрував у не такому вже й далекому тисяча дев’ятсот дев’яносто четвертому роцi. Тодi Ковалевський мав вiдношення до потужної бандитської групи, яка в боях здобула собi право контролювати не лише третину базарiв Житомира, а й досить великий шматок траси, якою йшли транспортнi вантажi та їздили за кордон бiзнесмени-«човники». Акула Ден тодi придумав i запропонував кiлька схем, згодом успiшно реалiзованих. Йому почали довiряти настiльки, що Ковалевський отримав контроль над «чорною касою» групи, а головне — контроль над нею.

Одного дня стало вiдомо: спiльнi грошi Акула Ден використовує як обiговий капiтал для власного збагачення. Та покарати його не вдалося: Ковалевський несподiвано огризнувся, наїжачивши десяток стволiв. За цей час вiн дбав не лише про власну кишеню, а й про власну безпеку, пригодовуючи невеличку, зате потужну групу професiйних бiйцiв. Звичайно, воювати з цiлою групою вiн не мiг, зате демонстрацiя власної сили збентежила охочих до помсти i дала йому самому час для маневру i зникнення з територiї Житомира. До речi, через дуже короткий час хтось через пiдставних осiб здав мiлiцiї всi паролi та явки вчорашнiх товаришiв Акули Дена. Когось застрелили, бiльшiсть посадили, хтось утiк, аби бiльше не з’являтися.

Тим часом Денис Ковалевський за кiлька рокiв знову виринув у Житомирi. Цього разу — як реальний легальний бiзнесмен, торговець нерухомiстю. Все йшло нiби спокiйно, та якось Акула Ден знову зник i таким чином виявився одним з не багатьох, кому вдалося уникнути правосуддя. Бо виявляється, довкола його фiрми виросла купа непомiтних безбарвних фiрмочок, через якi продавались отриманi в спадок квартири та будинки. Власники цiєї нерухомостi або опинялися в психушках, або поповнювали ряди мiських бомжiв, або взагалi зникали. Як правило, то були самотнi дiдусi, бабусi, безробiтнi алкоголiки, з яких нiчого, крiм однокiмнатної квартири чи недоглянутої хати в приватному секторi, взяти було неможливо. Тепер уже несуттєво, хто першим здiйняв хвилю i з чого почалось розкручування справи. Показово iнше: навiть якби Акула Ден не зник, можливостi посадити його виявилися обмеженими: навiть фiрму з нерухомостi, згiдно з наявними паперами, очолював не вiн. А свiдчення проти нього не мали юридичної сили. Слова «Це все Ковалевський винен!» не будуть доказом для жодного суддi навiть в Українi, де iснує особливе ставлення до судочинства.

Потiм Денис Ковалевський ще не раз повертався в рiдний Житомир. То його пiдтримував мiсцевий осередок Партiї регiонiв, то його персону пов’язували з вiдкриттям мережi аптек, через яку скидалися досить серйознi партiї наркотикiв, то його називали причетним до створення фiнансової пiрамiди довкола будiвництва елiтного котеджного мiстечка в мальовничому мiсцi на березi рiчки Тетерiв. Ось i протягом останнього року в Акули Дена знову закрутився якийсь пiдозрiлий бiзнес в Житомирi. «Убивчий» вiддiл бiзнесом Ковалевського не цiкавився, той проходив по лiнiї їхнiх колег, якi займались економiчною злочиннiстю.

Але хто такий Акула Ден, менти добре знали.

Його, Дениса Ковалевського, за кiлька мiсяцiв до вбивства вперше побачили в офiсi Пiддубнного.

7

Потiм бачили ще кiлька разiв.

Акула Ден зустрiвся з банкiром не лише на його територiї. Кiлька разiв вони перетинались на обiдах чи просто зустрiчалися в невеличких ресторанах, де дiловi люди збирались часом для переговорiв у неформальнiй обстановцi. Пiддубний i Ковалевський завжди розмовляли без свiдкiв, та, очевидно, настав такий момент, коли банкiру товариство Акули Дена набридло. Про що б Ковалевський не намагався з ним домовитись, у результатi не домовився нi про що.

Остання їхня зустрiч вiдбулась за тиждень до вбивства. Пiддубний звелiв охоронi не пускати Акулу Дена в офiс, а той, у свою чергу, спробував прорватися. До прямого силового контакту не дiйшло, бо бешкетник вчасно оговтався, навiть вибачився перед переляканими дiвчатками-менеджерами, пiсля чого пiшов.