Аномальна зона

Кiра бесiдувала з Томою Томiлiною без протоколу. У неї навiть фотографiй тих «могильщикiв» нема — нi живих, нi мертвого.

Березовська просто прийшла до дiвчини, яку до того часу ще не виписали, i запитала, кого чи що вона бачила тiєї ночi в селi Пiдлiсному. Хто напав на неї, хто ударив по головi, хто вколов укол.

Тамара щиро не розумiла, про що йдеться. На вiдмiну вiд Шамрая, вона дотепер не могла згадати всього. В неї досi лишились, як вона сама казала, натемно стертими з пам’ятi цiлi днi.

До того ж, слiдiв уколiв на її руках i на тiлi взагалi не виявили. А часу не так багато пройшло, лише вiсiм днiв. У кровi теж немає нiчого пiдозрiлого. Лишається гематома, але дiвчина вперто твердить: нiхто її по головi не бив.

Бiльш того: визнавши напад на Вiктора Шамрая, могильщики чомусь уперто вiдмовлялися впiзнавати Тамару. Того дня, i особливо того вечора, коли зникла Тома, кожен з них мав незаперечне алiбi. Вся компанiя вiдтягувалася в саунi з дiвчатами, святкуючи день народження рудого. Дiвчат мiлiцiя вирахувала. Вони пiдтвердили. Пiдтвердили слова могильщикiв i в самiй саунi. Звiсно, в свiтлi масштабу злочину, який тiльки почали розкручувати, алiбi пiдозрюванi могли купити.

Проте одна з дiвчат виявилася «барабаном» одного з приятелiв Бражника, опера з убивчого вiддiлу. А опер своєму агентовi вiрив. Отже, в нiч зникнення Тамари Томiлiної в Пiдлiсному нiкого з могильщикiв там близько не було.

Навiть Пузир тодi не чергував.

Дiвчина вперто стоїть на своєму. Значить, несподiване зникнення i так само несподiвана поява Тамари в так званiй аномальнiй зонi не має жодного вiдношення до iсторiї з вiсiмнадцятьма трупами та нападом на Шамрая. Виглядає на те, що так воно i є.

Значить, повертаємось до аномальної зони. I паралельних свiтiв.

Таким чином виходить: випадок з Тамарою — щось зовсiм iнше. З тим треба окремо розбиратись. Очевидно, знову доведеться звертатися за консультацiєю до ображеного в кращих почуттях професора Торбаса…

7

Бiлява дiвчина модельної зовнiшностi пообiцяла з телеекрану змiну погоди, iстотнi похолодання, першi справдi зимовi морози.

Кiрi стало холодно вже вiд самих обiцянок. Вона пошукала i знайшла на диванi пульт, поклацавши, знайшла якийсь музичний канал, вимкнула звук. Тепер перед нею лише миготiли рухомi картинки, змiст яких був вiдiрваний вiд реального життя. Дiвчата з довгими ногами в шкiряних жилетках танцювали з неграми серед футуристичних декорацiй. Їх змiнювали прилизанi хлопчики в бiлих сорочках, розстебнутих до пупа. Хлопцi мовчки вiдкривали i закривали роти на фонi декорацiй епохи росiйського класицизму. Наступна картинка: модельного хлопчину ззаду палко цiлує дiвчина в чорнiй перуцi, та губи нацiленi на шию, з розкритого рота визирають iкла прекрасної упирицi.

Нехай.

Коли Кiра хотiла зiбратися з думками, калейдоскоп необов’язкових картинок завжди допомагав у цьому. Вона навiть засинала пiд телевiзор, точнiше — пiд мовчазне блимання екрану. Якщо вимкнути звук, дуже добре розумiєш, наскiльки життя в телевiзорi нагадує людськi уявлення про паралельнi свiти.

Вимкнувши велике свiтло, Кiра включила настiльну лампу, припасовану в головах софи, котра правила самотнiй жiнцi за лiжко. Потiм поставила стареньке крiсло боком до телевiзора i розташувала його так, аби, сидячи в крiслi, можна було покласти ноги на софу. Закутавшись у сiрий махровий халат, вона вмостилася так, як їй завжди було зручно: вiдкинула голову на спинку крiсла, повернулась до мовчазного телеекрану.

За кiлька хвилин Кiра Березовська опинилася серед своїх думок, далеко вiд нутрощiв власної квартири.

Починати завжди треба вiд самого початку. Банальна iстина, та дiєвiсть цього методу збирати думки докупи i розкладати промiжнi висновки по поличках ще нiхто не вiдмiняв. Значить, з чого все почалося…

Секундочку. Що «все»? Про яке «все» треба подумати тепер? Про вiсiмнадцять трупiв, знайдених у Пiдлiсному, про те, чому їх вирiшили звезти туди, а не закопати десь ближче, чи про те, як Сергiй Бражник знайшов цi трупи?

Навiть слово «як» сюди не пiдходить. «Чому» таки краще.

Опер Бражник знайшов таємне кладовище в мертвому селi, бо вирiшив подивитись на власнi очi, що там могло статися з журналiстом Шамраєм. Якби вони з Сергiєм аж так не поспiшали i мали бiльше часу, їхати в Пiдлiсне йому самому не було б нагальної потреби. Прийшовши до тями, Шамрай тут же повiдав би про свою пригоду.

Але часу було обмаль. I Бражник вирушив обстежувати так звану аномальну зону.

Так. Чого Сергiя понесло туди? Бо саме в аномальнiй зонi з Вiктором трапився дивний випадок. I неясно було тодi, є в цiй iсторiї кримiнал чи нема.

А чому в Пiдлiсне поперся Вiтя Шамрай? Професiйна цiкавiсть: кiлькома днями ранiше в тiй самiй мiсцевостi щось дивне сталося з Тамарою Томiлiною. Вiн про це писав, аномальна зона, в якiй зникають люди, не давала цiкавому журналiстовi спокою.

Березовська знову повернулась у реальнiсть своєї напiвтемної квартири. Кiлька хвилин мовчки дивилася на миготiння музичних клiпiв на екранi. Потерла пальцями скронi. Зняла окуляри. Склепила повiки.