Археоскрипт (на украинском языке)

...Побачили гiгантське мiсто не з висоти пташиного польоту, бо жоден птах не досягне його верхнiх ярусiв, - побачили його з космосу. На блакитному тлi свiтового океану добре видно було обриси Африки. Величезний континент неначе плив навстрiч, i тут Марта й Анiта уздрiли на пiвночi височенну гору, яка пiдпирала верхнi темно-синi шари неба.

- Поглянь, Анiто, яка гора! - прошепотiла Марта, притискаючись до подруги. - Невже ото i є Центрум?

Замiсть Анiти вiдповiв Туо:

- Так, ото Центрум. Коли б не його правильнi геометричнi форми, то й справдi можна б подумати, що це гора i до того ж найвища на планетi. Але ця гора збудована руками людини. Бачите - Центрум круглий, здалеку нагадує зрiзаний конус. Пiдлетимо ближче - побачите пояси терас. На них - сади, виноградники. До висоти майже чотирьох кiлометрiв тераси вiдкритi, а далi це оранжереї. Кожна сiм'я навiть на найвищому ярусi має свiй сад.

- Я бачу Нiл... - обiзвалася Марта. - А де ж пiрамiди? Хоча... вони ж невеликi.

- Нi, їх просто нема, - сказав Туо. - Тодi ще не було нi Вавiлону, нi Єгипту, нi Грецiї, нi Риму... Тодi була зовсiм iнша цивiлiзацiя - до тiєї катастрофи, яка вiдкинула людство назад на початковi рубежi, вiдкинула туди, звiдки воно починало. Катастрофа та, мабуть, ще тiльки назрiвала... А поки що ми бачимо Центрум в час розквiту його могуття i краси. В Центрумi жила бiльшiсть людства. Цьому високоорганiзованому суспiльству належала Африка, Європа, Азiя i Австралiя. I на тих континентах не було жодного мiста, окрiм пунктiв, необхiдних для збирання чи первiсної переробки сировини. Природа розкошувала, не порiзана лезами магiстралей, не винищена купами цегли й бетону, якi тепер звуться мiстами. Буяли лiси - так, як їм i належить буяти, трави купалися в сонцi i дощах - так, як їм i належить; усе росло i квiтувало, радувало людське око i наповнювало груди цiлющим повiтрям. Щедрою була природа до людей...

Доки їхнiй лiтальний апарат наближається до Центрума, Туо розповiдає багато, багато цiкавого. Марта знає, що це незвичайне, виняткове, але нiчому не дивується. Наче все це так i повинно бути - i оця колосальна споруда, в якiй живуть мiльярди людей, i зеленi континенти, наповненi птаством i табунами тварин.

Дах Центрума, якщо доречно так назвати величезну територiю, на якiй можна було б розташувати Швейцарiю, зблискував рiзноколiрними променями: подекуди спалахували фiолетовi, оранжевi, бiлi зiрки, цiлi снопи сяйва. Тiльки наблизившись, Марта й Анiта побачили, що вся та мiсцевiсть засипана снiгом, вкрита льодом. З них i викрешує сонце отi рiзнобарвнi зорi. Та тут i справдi, як у Швейцарiї, - снiговi гори, скованi кригою озера, бiлi долини... I скрiзь люди - лижники, ковзанярi... Тi он плинуть на гору, гойдаючись на канатах, а тi вже мчать униз; там он вишикувались на старт аеросани, а он з трамплiна полетiла темна грудка...

Апарат знижується по великiй спiралi, снiгова країна пiдiймається в небо, а натомiсть виринають яблунi, за ними - вишнi, виноградники, квiтники, латки зеленої трави, пальмовi гаї, - i все попiд вiкнами. Кожна сiм'я має свою дiлянку, запашний кусень природи на металевих раменах гiгантської споруди. I над цими дiлянками нiщо не нависає - тiльки небо.

Безконечними поясами тераси спускаються все нижче i нижче. Нарештi апарат сiв на одному з майданчикiв унизу, i дiвчата пiшли до якогось величного порталу. Вже на порозi побачили, що це вхiд усередину мiста скiльки й сягав зiр, перед ними пролягла рiвна, як стрiла, дорога, заллята бiлим свiтлом. Таких шляхiв з рухомим полотном - цiла сiтка, пояснив Туо, їх тисячi кiлометрiв. Своїми кiнцями вони виходять на кiльцевi магiстралi, що оперiзують Центрум. У колонах-опорах - шахти для лiфтiв. Кожна квартира має вихiд до лiфта i до однiєї з кiльцевих магiстралей.

А он широка труба, таких багато з усiх бокiв, то - стартовi канали для ракет. Звiдси вони шугають в усi частини свiту. Без гуркоту i грому, звичайно, використовуючи магнiтне поле Землi.

У Центрумi є не лише склепи з необхiдними запасами харчiв i усяких iнших виробiв, тут розташованi i фабрики, що все те виготовляють. Звичайно, виробництво максимально автоматизовано, навiть ремонт i профiлактика. Стадiони i театри, школи, iнститути, академiї, клiнiки...- тут є все, необхiдне для нормального життя людини.

Дiвчата слухають пояснення Туо, вiльно пробираючись у натовпi мешканцiв Центрума, що поспiшають у своїх справах. Свiтло, звичайне денне свiтло, а якi широченнi вулицi! Забуваєш, що над головою безлiч поверхiв i мiльйони тонн металу, каменю, пластика, землi... Простiр, воля! Дихається легко, м'язи пружнi, бадьорi. "А ви iдiть, iдiть, не стiйте!" - заохочує Туо, i Марта, поглянувши собi пiд ноги, ступає по рухомому полотну один крок, другий... "Смiливiше, Марто, - заохочує Анiта, - не бiйся ступати, ну, отак, отак... Ти будеш ходити, будеш!" "Авжеж буду, - подумала Марта. - Та я вже ходжу!"