Белорусский набат

Люди около «Патриота», увидев его, вскинули оружие. Точнее, вскинул один, второй продолжал держать сектор и даже не отвлекся. Волки.

– Внутренние войска Беларуси!

Ответа не было.

– Вы кто, представьтесь, – потребовал Горобец.

– Кто-кто – лось в пальто, – неизвестный, опирающийся на капот «Патриота», явно не собирался соблюдать субординацию. – Не стоял бы ты тут, батя, и руками не махал, а зашел за машину. Еще обидят ненароком…

Заработала рация.

– На приеме… – сказал спецназовец, продолжая смотреть в сторону лесополосы. Микрофон у него был на горле.

– Пять чебуреков. Как минимум два трехсотых, один двухсотый. Двухсотого бросили, мызнули. Кровь, следы волочения…

– Добро. Тащи духа сюда. Питон и я на стреме.

– Добро.

– Повторяю вопрос – кто вы?

– Сам сначала представься.

– Полковник Горобец, ВВ.

– Спецназ, Россия, – сказал неизвестный в маске, – обеспечиваем проводку. Еще вопросы есть?

Из темноты показались трое спецназовцев: один тащил легкий пулемет, еще один волок за ноги жмура.

– Вон. Глянь. Одного бросили, двое раненых.

– Почему вы не согласовали с нами действия?

– Почему? А как, полковник, этот вот гаврик узнал, в какое время пойдет колонна? Автомат где взял? А?

Подбежал майор Линчук, следовавший в колонне.

– Товарищ полковник, перекличка проведена.

…

– Семь двухсотых, двадцать четыре трехсотых, восьмеро тяжелые…

П…ц.

Спецназовец, один из тех, кто нелегально находился в Беларуси давным-давно и работал по Украине, и полковник, командир учебного центра внутренних войск, смотрели друг на друга. И сказать им было нечего.

– Вызывайте вертолет, – сказал Горобец, – надо доставить раненых в госпиталь.

Информация к размышлению

Документ подлинный

Дихає ліс,
Пташка на гіллі
Пісню співає, що тішить мій слух…
Я довго ріс —
Йшов через цілі,
Що тіло гартують і зміцнюють дух…
Тиха роса
Зіб’ється з трав
Криком «вперед!», дружним тупотом ніг…
Я тут знайшов
Те, що шукав
Славу здобув і себе переміг!

Мій лицарський хрест —

Моя нагорода
За те, що не впав, за те, що не втік!
Мій лицарський хрест —
Яскрава пригода,
Що буде тривати в мені цілий вік!
Мій лицарський хрест!…

Плинуть роки,

Їх заметілі
Скроні мої пофарбують у сніг.
Я, завдяки
Шрамам на тілі,
В пам’ять свою закарбую усіх
Друзів моїх
Та ворогів —
Кого любив і кого вбивав…
Може чогось
Я не зумів,
Та не згубив, не продав, не програв…

Мій лицарський хрест —

Моя нагорода
За те, що не впав, за те, що не втік!
Мій лицарський хрест —
Яскрава пригода,
Що буде тривати в мені цілий вік!
Мій лицарський хрест!…

Тим, що загинули, й тим, що вижили,

Слово своє вдячно присвячую!
Хай ворог зиркає очима хижими,
Нехай гарчить – мені не лячно.
Хто вріс корінням, той не зламається.
Хто має стержень, той не зігнеться.
Любов до матері – найкраща порадниця.
Любов до вітчизни – ідея серця.
Лицарський хрест – відзнака для обраних —
Не завжди на грудях, а в діях і звершеннях.
Для тих, що в боях ставали хоробрими.
Для тих, що в атаки здіймалися першими.
Не відступитися від слова сказаного —
Дерти руками, зубами гризти!
У світі багато брудного й заразного,
Але той, хто хоче, залишається чистим…

Тартак. Мій лицарський хрест

Ночь на 06 сентября 2020 года. Беларусь, близ Минска. Бандеровщина

Небольшой «УАЗ»-буханка зарулил на территорию какой-то базы, типично советского вида, огороженной высоким бетонным забором. База выглядела мертвой, фонари не горели…

Буханка подрулила к гаражам. Водитель выбрался из машины первым.

– Свои, – сказал он в пустоту. – Слава Украине!