Без права на реабилитацию

Анкетирование патриотических чувств учеников выпускного класса одного из учебных заведений г. Киева 28 января 2003 г., присутствовало 23 ученика Анкетирование проводилось анонимно и свидетельствует об отсутствии у большинства опрошенных учеников жизненных ориентиров.

Вопрос: За что ты любишь Отечество?

Преобладают очень упрощенные ответы: «за футбол», «за красивую природу», «люблю не за что-то отдельное, а вообще. К этому побуждает сила в душе».

И только три ответа из 23-х заставляют нас задумываться:

— А за что ее любить? Какое Отечество? Если «незалежну Україну», то такой пока нет.

— Не люблю. Потому что нет никаких шансов обеспечить нормальную жизнь. В такой стране выживет разве что гадюка».

— Не люблю, потому что не знаю, за что ее любить, не нахожу поводов для такой любви. В то время, когда другие народы с успехом дрались за свое существование, наша «Родина-мать» боязливо это делала случайными всплесками восстаний. Украина всегда была «под кем-то». А выбив каким-то чудом незалежность, носится с нею, как с писаною торбой... Так за что ее любить? Я хочу чтобы моим Отечеством была Россия или Япония».

Не успокаивает и другой вопрос: «Готов ли ты жить в условиях рыночной экономики?»

«Не знаю... Я всегда был далек от политики, экономики и других чудес, я сам по себе и мне безразлично, какая экономика».

«Готова... наверное, если учесть, что эта сфера жизни касается меня очень мало».

«Нет, потому что самое лучшее вывозится за границу».

Третий вопрос: «Готов ли ты стать в строй защитников Родины?

Ответ:

— «В случае войны — да. А сейчас — нет»;

— «Да, если будет что защищать»;

— «Не хочу»;

— «Готов за деньги. Я не стану рисковать жизнью просто так. В случае смерти родители получат хотя бы какую-то компенсацию!»

— «Я не против службы, но за деньги»;

— «Воевать? Надо верить, я хотел бы верить. Верить с большой буквы, было бы чему. Сейчас пока не кому»;

— «Если бы все мы были один за одного (в понятии все государство), то да. А в действительности в нашей стране полный беспорядок»;

— «Да готова природно, не ради громких слов любви к Отечеству. Просто я люблю бой, атаку, дух накала и риск, хождение на лезвии смерти. Мой так-тип насмешка. Главное, чтобы было столкновение, а за что это уже дело десятое... право безнаказанно убивать... и за все получать лавры героя, защитника.

При таких условиях я пойду воевать, все равно на какой стороне».

Примечание: По просьбе директора (номер школы не указывается).

Про минуле — правду!

Звернення

Ми, учасники слухань у Комітеті Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, звертаємося до вищого керівництва держави, відповідних міністерств і відомств, науковців, працівників освіти і засобів масової інформації, усіх співвітчизників з приводу сьогоднішнього стану висвітлення в Україні новітньої вітчизняної історії.

Народна мудрість гласить, що лише та нація, та держава, яка шанує своє минуле, гідна благополучного майбутнього. Історія є своєрідним заповітом предків наступним поколінням, уроком на майбутнє. Саме тому переважна більшість наших громадян сприйняли прийнятий Верховною Радою України Закон України «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років» як вияв поваги держави, усього суспільства до своєї історії, як прагнення дотримуватися історичних традицій українського народу — зберігати пам’ять про захисників Вітчизни, її творців.

На жаль, в останні роки під гаслом необхідності відновлення історичної справедливості, переосмислення нашої історії, її нового бачення розгорнулася кампанія по «переписуванню» історії України.

«Новатори» від науки і політики на догоду сучасній політичній кон’юнктурі і зарубіжним радникам — консультантам довільно тлумачать історичні події, грубо перекручують істину, механічно змінюють плюси на мінуси і, навпаки, нав’язують «нову концепцію» української історіографії.

Особливій ревізії піддається радянська епоха та її доленосний період — Велика Вітчизняна війна. У багатьох академічних виданнях, вузівських і шкільних підручниках, художніх творах, кінофільмах, через засоби масової інформації ці роки подаються як період суцільних репресій, «тоталітаризму і диктатури», «гулагів», «голодоморів» тощо. Події Великої Вітчизняної війни висвітлюються у викривленому вигляді, замовчується або відкидається вирішальний внесок Радянського Союзу в Перемогу над фашизмом та історичне значення самої Перемоги, спотворюються складові Перемоги — героїзм воїнів і трудівників тилу, патріотизм і дружба народів Радянського Союзу.

В той же час без достатніх аргументів, нерідко всупереч історичній правді широко висвітлюється діяльність Організації українських націоналістів та її озброєних формувань — Української повстанської армії, героїзуються ті, хто свідомо співпрацював з фашистами і чиї руки заплямовані кров’ю тисяч вбитих і замучених ними ні в чому не винних наших громадян.