Без права на реабилитацию

Далі С. Кульчицький, не згадуючи ані словом про винищування структурами ОУН Бандери ні польського, ні українського населення, пише про «війну УПА з Армією Крайовою». Треба, отже, чітко сказати: на Волині до грудня 1943 року польська АК не діяла, жоден документ, в тому й документи авторства структур ОУН Бандери, взагалі не згадує про АК, тоді коли головні хвилі масових убивств польського населення пройшли весною, в липні і в серпні 1943 року. АК, захищаючи польське населення, виступала тільки в Галичині до часу, коли на її територію повернулося радянське військо, що сталося весною 1944 року. То про яку ж «війну УПА з Армією Крайовою» говорить С.Кульчицький? Невже про зіткнення АК з УПА на території післявоєнної Польщі? Якщо так, то С. Кульчицький повинен знати, що АК, як сили посталої 1944 року Польської республіки, мали не тільки право, але й обов’язок, хоч би й брутально, знищувати збройні структури ОУН Бандери, які, очікуючи на III світову війну між Заходом і СРСР, ставили собі за мету відірвати від Польщі її південно-східні повоєнні території, щоб на них створити плацдарм майбутньої, фашистського типу, української держави.

С.Кульчицький пише, що «протистояння УПА радянським і польським силам діяло на користь Німеччині у війні з Об’єднаними Націями. Протистояння УПА німецьким окупаційним силам діяло на користь Об’єднаних Націй в їх війні з Німеччиною». Справді талмудичне тлумачення подій. По суті це — повторювання нелогічної пропаганди ОУН Бандери про «одночасну боротьбу ОУН-УПА проти німців і проти Москви», а С.Кульчицький неначе й не зауважує цієї нелогічності. Адже побоювання сил Німеччини означало б допомогу радянській партизанці, в чому ОУН Бандери не була зацікавлена, і навпаки. Логіка не обов’язкова бандерівським пропагандистам, але вона обов’язкова історикові.

Підсумовуючи листа до Міністерства юстиції України, його автор правильно пише, що «обидві ОУН є утвореннями партійного типу, а не державними структурами, тому питання про визнання їх воюючою стороною в Другій світовій війні позбавлене смислу». Однак далі, мабуть з «Талмудом» у руках, він формулює: «Утворена ОУН(Б) Українська повстанська армія є державною структурою»!!! Якщо «державною структурою», то якої держави? Польської (бо її учасники були громадянами Польщі); СРСР (бо ж учасниками УПА були українці)? Прикметник «державна» (структура) походить від іменника «держава», тоді слід би С.Кульчицькому вказати — від якої «держави» випроваджує він прикметника «державна» (структура)? Зі зіставлення твердження С.Кульчицького, за яким УПА була утворення ОУН Бандери, а отже породила її «партійна структура», то яким же чином ця ж структура стала «державною»? Чи ж це не талмудизм у пояснюванні суті ОУН-УПА?

Раз С.Кульчицький став керівником робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН-УПА, то він неодмінно мав доступ до архівних документів з фондів українських архівів й тільки з них він повинен знати дійсну, а не з пропаганди ОУН Бандери, суть тієї ж ОУН і утвореної нею УПА. Те, що С.Кульчицький залишається під впливом бандерівської пропаганди частково можна пояснювати участю у названій Комісії одного з найстаріших бандерівців, Євгена Стахіва, але це не виправдовує історика, котрий, вихований у радянський час, послуговується такою, властивою оунівцям, лексикою, як «державницький», «Велика Британія», «перманентна» (революція), неначе живцем узятою з бандерівської літератури, не згадуючи вже про такі терміни, як «бійці УПА» тощо.

Мабуть з метою затемнити картину подій, які визначають суть ОУН-УПА, С.Кульчицький уводить до листа Міністерству елементи «пакту Ріббентроп-Молотов» та справу «Катиня», які не мають відношення до теми.

Ретельний висновок про ОУН-УПА повинен вказати на терористичну суть ОУН Бандери, на застосовуваний нею терор у відношенні до українського населення (у кожному селі ця ОУН мала своїх станичних, «боївкарів» «Служби безпеки», «господарчих», «Орг-Моб» — від «мобілізації», а також «десятників» — по одному на 10 дворів насадженому бандерівцеві з завданням стежити за населенням, чи воно, бува, не виступає проти ОУН). Належало б вказати, що учасників УПА слід оцінювати з такої ось точки зору: вступив він у неї добровільно, знаючи про мету ОУН, а чи був він терором «змобілізований» до УПА і в ній примушений виконувати накази? А саму УПА немає жодних підстав відокремлювати від ОУН Бандери, як це робить С.Кульчицький, ОУН була політичною структурою, а УПА її ж збройною структурою.

Аналіз утворення УПА, її склад, її завдання і діяльність дозволяють зробити висновок, що це не була «українська», тільки бандерівська і не «повстанська» (бо повстанці — добровольці, а «упісти» добровольцями не були), це були в більшості шляхом терору утворені збройні сили ОУН Бандери, отже це й не була «армія», бо «армія» є збройною силою держави, а ОУН Бандери державою не була, хоч узурпувала собі право виконувати державну владу, винищуючи польське населення, тероризуючи і масово вбиваючи українське населення.