Без права на реабилитацию. Часть 1

Переховування в ченців-васіліян в Італії (26). Створення після зустрічі у Відні (весна 1945 р.) уповноважених проводу ОУН (В. Охрімович, М. Прокоп, Д. Ребет та М. Лебедь) з С. Бандерою, С. Ленкавським та Я. Стецьком закордонного центру ОУН(б), а потому і закордонних частин ОУН (ЗЧ ОУН) (27). Подальший розкол на "ортодоксів" ("теоретиків" з еміграції) на чолі з Бандерою та "ревізіоністів" ("практиків" з "краю"). Багаторічна видавнича діяльність: засновник і голова корпорації "Пролог" у Нью-Йорку (1952–74), заступник її голови (1982–85), фундатор мюнхенських видань "Сучасна Україна", "Сучасність", "Український самостійник", член управи українського товариства закордонних студій (Мюнхен, 1956–91), член видавничого комітету "Літопис УПА" (Торонто, з 1975) (28).

Проте, слушно зауважує вельми зацікавлена особа: "Секретні архівні матеріали та документи Миколи Лебедя, що відносилися до розвідувальної діяльності та зв'язків з підпіллям в України та були пов'язані з американською чи англійською розвідувальними службами, залишаються й досі недоступними" (29).

Хоча окремі сторінки повністю прикрити так і не вдалося. В 1975 р., пише вітчизняний дослідник Б. А. Мартиненко, в американській пресі з'явилися відомості про "Операцію "Огайо". В ході її реалізації згідно рішень наради представників американської розвідки (листопад 1948 р., Франкфурт-на-Майні) з таборів для переміщених зі Східної та Південно-Східної Європи осіб було відфільтровано потенційних шпигунів і диверсантів. Разом з цим тих, хто в силу якихось причин для цього не підійшли, передавали до названого аналогічно операції спецпідрозділу "Огайо", сформованого з "фахівців" СБ ОУН на чолі з Лебедем. Допити з подальшою фізичною ліквідацією проводилися щонайменше у 80 точках західної зони окупації, а цифру в 100 знищених вважають заниженою самі американці (30).

Специфічні послуги були востребувані і надалі. Такий обізнаний автор, як В. Верещак, твердить, що Лебедя, попри солідний вік американці під час агресії в Індокитаї використовували як спеціаліста для боротьби з комуністичними партизанами В'єтнаму (31).

Після буржуазного перевороту 1991-го року він продовжував гнути звичну лінію, заявивши одного разу на черговому засіданні виконавчого комітету "Літопису УПА": уряд України повинен притягнути до відповідальності колишніх співробітників НКВС. "Хоча б двох-трьох на рік" (32). Встиг побувати в Україні, але своїм тут так і не став. Тож і завершив за океаном свій недолугий життєвий шлях, який красномовно підтверджує істинність слів Ярослава Галана: "люди без батьківщини показали, на що здатна каналія, яка з політичного бандитизму і зрадництва зробила собі професію" (33).

Источники

1. Макарчук С. А. Этносоциальное развитие и национальные отношения на западноукраинских землях в период империализма. Львов, 1983. — С.152.

2. Левин И. Национальный вопрос в послевоенной Европе. М., 1934. — С.61.

3. Там же — С. 106–109.

4. Галушко Є. М. Нариси історії ідеологічної та організаційної діяльності КПЗУ в 1919–1928 рр. Львів, 1965. — С.150.

5. Винниченко В. Відродження нації. — Ч.ІІІ. — К., 1990. — С.397.

6. Мірчук П. Нарис історії ОУН. — Мюнхен, 1968. — Т.І. — С.389.

7. Туди, де бій за волю. Лондон-Париж, 1989. — С.153.

8. Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія. Історичні нариси. К., 2005. — С.31.

9. Кентій А. В. Нариси історії Організації Українських Націоналістів (1929–1941 рр.). К., 1998. — С.145.

10. Мануїльський Д. Українсько-німецькі націоналісти на службі у фашистської Німеччини. Доповідь 6-го січня 1945 року на нараді вчителів західних областей України. К., 1946. — С.18.

11. Українське державотворення. Акт 30 червня 1941. Документи і матеріали. Львів-Київ, 2001. — С. ХІ.

12. О. П. В чужому мундирі // Визвольний шлях. — 1966. -№ 7/8. — С.899.

13. Відновлення Української держави в 1941 році. Нові документи і матеріали. К., 2001. — с.40.

14. Матеріали та документи Служби безпеки ОУН(б) у 1940-х роках. К., 2003. — С. 50–51.

15. Лебедь М. УПА. — Частина I. — Дрогобич, 1993. — С.53, 129.

16. Цит. по: Наконечний В. А. Злочини ОУН-УПА на Волині (З ким і проти кого вони воювали). Луцьк, 2001. — С. 11–12.

17. Поліщук Віктор. Гірка правда. Злочинність ОУН-УПА (сповідь українця). Донецьк, 1996. — С. 331–332.

18. В боротьбі за українську державу. Львів, 1992. — С.614, 618.

19. "Ідея і чин". Орган Проводу ОУН, 1942–1946 // Літопис УПА. -Т.24. — Торонто-Львів, 1995. — С.225.

20. Там же. — С.48.

21. Дзьобак В. Конфлікти в ОУН (Б) і їх вплив на Український Рух Опору (1941–1944 рр.). К., 2005. — С.48.

22. Мудрик-Мечник С. З приводу книжки "Микола Лебедь". Новий Ульм-Львів, 2001. — С.11.

23. Українська Головна Визвольна Рада. Книга перша. 1944–1945 // Літопис УПА. — Т.8. — Львів, 1992. — С.27.

24. Галан Я. Право на гордість // Галан Я. Твори у 4 т. — Т.4. — К., 1980. — С.625.

25. Семиряга М. И. Коллаборационизм. Природа, типология и проявления в годы второй мировой войны. М., 2000. — С.784.