Без права на реабилитацию. Часть 1

Особливо себе проявила УГКЦ на чолі з митрополитом Щептицьким під час Другої світової війни, вітаючи окупантів, благословляючи на криваві справи дивізію СС "Галичина", батальйони "Нахтігаль" і "Роланд", а після війни навіть брала безпосередню участь у бандитських акціях оунівців.

У I945 році протопресвітер Гавриіл Костельник очолив ініціативну групу, яка рішуче виступила проти Ватикану, за ліквідацію проклятою народом Брестської унії та воз’еднання з Руською православної церквою. Це той доктор Костельник, який свого часу разом з єпископом Сліпим входив до складу митрополичої капітули, поруч працював у духовній семінарії, а потім служив настоятелем Преображенської церкви у Львові.

Свої дії Костельник пояснив так: "Годі! Ми ситі Римом, ситі унією з Римом. Берестейська унія — це сатанинський витвір эзутв. Вони придумали її для знищення Русі. Берестейська унія створювалася як ініціативна група для окатоличення всього сходу, всіх нароів Росії…"

У зверненні "До всечеснітого греко-католицького духовенства в Західних областях України" група Костельника писала: "Унія — історичний спогад і символ упадку нашого народу, чужинницького поневолення. Багато крові мусив наш народ пролити, щоб скинути з себе те чуже ярмо".

Реакційне духовенство вимагало від каноніка Костельчика відмовитись від своїх намірів, його відлучили від церкви та піддали анафемі. Але незважаючи на погрози і моральний терор його група 10 березня 1946 року провела Львівський собор, який проголосив ліквідацію унії.

Простити це Костельнику уніати та іх духовні вихованці бандерівці не могли. Наприкінці 1945 року для убивства Костельника проводом СУМ були направлені у Львів бандерівці Ординець і Панків, але біля дому Костельника вони були затримані міліцією і завдання не виконали. В 1945 році у Львів прибув посланець Бандері Поліщук — "Хмурий" із завданням примусити Костельника відмовитись від свого рішення і вивести його за кордон. У противному випадку убити його та оголосити його жертвою більшовізма. Цей план теж закінчився невдачею.

Після цього справою Костельника зайнявся особисто один з керівних членів ОУН Щепанський Роман. Він залучив до своїх дій родину священика Лукашевича Дениса (це та сама родина, що брала участь в убивстві письменника Галана), зокрема син Дениса Олександр слідкував за Костельником і про все доповідав Щепанському. Виконання теракту було доручено колишньому поліцаю, секретарю львівського краевого проводу ОУН Василю Панківу.

20 вересня 1948 року, коли Костельник вийшов після служби із собору, Паньків застрелив його двома пострілами, а сам, зрозумівши, що втекти не зможе, бо за ним побігли люди, застрелився.

Гавриїла Костельника було поховано на Личаківському кладовищі Львова, майже поруч із славетним каменяром. А у Преображенському соборі, як і у всіх соборах Львова, служать знову уніати, і у соборі святого Юра, в колишніх палатах митрополита Шептицького, знову воссідають високі чини Ватикану.

Олейник А. И Выдающийся отечественный историк Масловский Виталий Иванович (1935–1999)

(в память о друге)

Свою научную деятельность Виталий Иванович начал в 1968 году в Институте общественных наук Академии наук УССР в городе Львове научным сотрудником отдела истории Украины. Избрав тему кандидатской диссертации "Борьба трудящихся западных областей УССР против классово-враждебных элементов в период социалистических преобразований в деревне (1944–1950 гг.)", изучил документы государственных, партийных, областных и столичных архивов и уже до конца своей жизни не прекращал исследовать и развенчивать идеологию украинского национализма.

Человек энциклопедических знаний в области истории и культуры Украины, прекрасно знал литературу, особенно увлекаясь поэзией, хорошо разбирался в живописи, был глубоко интеллигентным человеком, гуманным, чутким, отзывчивым по отношению к людям. Любил свой народ, язык, свой город, свою природу, своё село на Ковельщине, был патриотом. Но непримиримо относился к тому, когда патриотизм подменялся человеконенавистничеством национализма. Постоянно размышлял над историческими обстоятельствами, способствующими возникновению фашизма, национализма. Сверял свои размышления, взгляды, оценки, касающиеся патриотизма, национальных особенностей, традиций, природы национализма и фашизма с размышлениями, высказываниями И. Франко, Р. Роллана, Р. Тагора, П. Грабовского, Ф. Достоевского, В. Симоненко, В. Сосюры, А. Довженко, В. Винниченко, А. Мальро, В. Вернадского, Питера Устинова, Л. Гумилёва и многих других. Как и Жорис Вольфром (французский писатель), мог о себе сказать: "Я слишком горжусь своей страной, чтобы быть националистом".

Первая научно-публицистическая книга "Жовто-блакитна мафія" вышла в 1975 году, а в 1978 издаётся "Дорога в безодню", в которой значительная часть посвящена борьбе трудящихся против националистического бандитизма.