Читаем Безлюдні острови, глава 8-2 полностью

Вальдемар Лисяк – Безлюдні острови, глава 8-2



Для цього голосу у світі голосів немає еквіваленту. Йому не знайдеш жодного порівняння. У ньому є все. Коли лунає цей голос, чуєш заклинання африканських шаманів, молитви буддистських ченців, бій дзвонів, циганські дримби, виття арабського муедзина, єврейського кантора та породіллі, йодлювання тірольців і курликання відлітаючих журавлів, усі мислимі й немислимі відтінки тонів електронних звуконаслідувань, від стогону поліцейської сирени до синтезатора Муга. Цей голос дзижчить, шепоче, скрегоче, хрипить, задихається й верещить, вібруючи в повітрі зі скигленням підкореної сили. Всесвіт звуків, абетка чарівних складових фонетики, музичне tutti frutti, тотальна вокалістика із набором фарб. А масштаб цієї какофонії – чи я знаю, чотири з половиною октави! Найбільший співак грецької міфології Орфей, якого вбили вакханки (менади) і чия відрубана голова попливла на лірі на Лесбос, весь час співаючи, не зміг би витягнути так сам. Для цього потрібні всі разом.

Град ридаючих відсічених-відрубаних голів, зображених сюрреалістами: Де Кіріко в "Прогулянці філософа" і в "Співі кохання", а Далі в картині "Старість, юність і дитинство".


Сальвадор Далі,"Старість, молодість, дитинство", 1940


Стоять у просторі степу, як верстові стовпи, великі борці — цілісні, аж по шию. Сонце обливає теплом трав’янисту рівнину, відкидаючи глибокі тіні під ноги цих калік. Але тіні не мають голів, бо це тіні жінок. Святий Іоанн має їх дві!

Це Саломія, дочка Іродіади, прототип прекрасної дівчинки-маріонетки з "Казок Гофмана" Оффенбаха, цієї механічної ляльки, яку відчайдушні зусилля професора фізики Спаланцані спонукають до штучного життя. Вона танцює, як андроїд-балерина, заведений Вокансоном або Дрозом, доки спадна серія півтонів не вкаже на те, що пружина розкрутилась і перестала діяти.

"А коли дочка тієї Іродіади увійшла, танцювала і сподобалася Іроду та тим, що разом сиділи, цар сказав дівчині: Проси в мене, чого хочеш, і я тобі дам. І він поклявся їй: чого б ти не попросила, я дам тобі, навіть половину свого царства. Вона вийшла і сказала своїй матері: Чого мені просити? Та відповіла: Голову Іоанна Хрестителя. І зараз поспішно прийшла вона до царя, кажучи: Хочу, щоб ти негайно дав мені на блюді голову Іоанна Хрестителя.

І засмутився цар; заради присягу і для тих, що разом сиділи, він не хотів її засмучувати, але послав ката і звелів принести його голову на блюді. І відтяв той його в темниці, і приніс голову його на блюді, і дав дівчині, а дівчина віддала її матері своїй" (Євангеліє від Марка).

Перейти на страницу:

Похожие книги

Айвазовский
Айвазовский

Иван Константинович Айвазовский — всемирно известный маринист, представитель «золотого века» отечественной культуры, один из немногих художников России, снискавший громкую мировую славу. Автор около шести тысяч произведений, участник более ста двадцати выставок, кавалер многих российских и иностранных орденов, он находил время и для обширной общественной, просветительской, благотворительной деятельности. Путешествия по странам Западной Европы, поездки в Турцию и на Кавказ стали важными вехами его творческого пути, но все же вдохновение он черпал прежде всего в родной Феодосии. Творческие замыслы, вдохновение, душевный отдых и стремление к новым свершениям даровало ему Черное море, которому он посвятил свой талант. Две стихии — морская и живописная — воспринимались им нераздельно, как неизменный исток творчества, сопутствовали его жизненному пути, его разочарованиям и успехам, бурям и штилям, сопровождая стремление истинного художника — служить Искусству и Отечеству.

Екатерина Александровна Скоробогачева , Екатерина Скоробогачева , Лев Арнольдович Вагнер , Надежда Семеновна Григорович , Юлия Игоревна Андреева

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / Документальное