Бгаґавад-ґіта

Бгаґавад-ґіта Божественна пісня

Переклад з санскриту Миколи Ільницького

ПІСНЯ ПЕРША ПЕРЕД БОЄМ НА ПОЛІ КУРУ

На Куру, священному полі, зійшлися дві лави.

Ой що ж це вчинили пандави, а чи каурави?

Дурйодгана бачить: пандави до бою готові.

До свого наставника він підійшов і промовив:

«Учителю, глянь: нас війська облягли, ніби тучі.

Привів їх сюди син Друпади — кмітливий твій учень.

В них воїни — Арджуні рівня, тугі у них луки.

Вірата, Юдгана — знавці бойової науки.

Дивись, Чекітана і Кеші стоять у долині,

Пуруджіт і Шайб’я — мов тури в подобі людини.

Міцний Юдгаманью, а з них Уттамайджа — дивися! —

Ну хто може стримати їх бойові колісниці!

І наших найкращих звитяжців, готових до січі,

Тобі поіменно назву, о народжений двічі:

Ти, вчителю, Бгішма та Кріпа — його не здолати! —

Ашватгама, Карна, Вікарна і син Сомадатти.

Та й інших немало життям ради мене не важить,

Дзвенить їхня зброя, і кожний у битві відважний.

Все ж нашої сили, що Бгішма збирає, замало,

Щоб силу під проводом Бгіми вона подолала.

Хто став — відповідно до стану і здійснених звершень —

Разом і осібно всі Бгішму пильнуймо найперше!»

Тут витязь, щоб дух укріпити, взяв мушлю велику —

І голос полинув, сильніший левиного рику.

І бубни, і сурми, й литаври лунали потому,

Луна навкруги розляглася, сильніша від грому.

Враз, білими кіньми запряжена, мчить колісниця,

В ній — Крішна і Арджуна, сяють їх доблесні лиця.

Сурмить Крішна в мушлю, і Арджуна вторить на зміну,

І Бгіма, наводячи острах, — у флейту тростинну.

Той звук підхопив і шле далі син Кунті вухатий,

Там Накула грати почав з Сухадевою-братом.

Тут лучник із Кеші, вояка міцний, волохатий,

А там он нащадок Сатьяки, кого не здолати.

Сурмили Друпада й нащадки його незліченні,

І син довгорукий Субгатри — на мушлі священній.

Той клич долітає до неба, пронизує уші,

Синам Дгрітараштри тривогою сповнює душі.

Вже стріли метнули в повітря два стани ворожі.

В пандавів на стягу знак Мавпи стоїть на сторожі.

Тут Арджуна очі до Крішни звертає: «О Боже!

Негайно спини колісницю між станів ворожих.

На тих подивитися хочу, що стали стіною,

З ким маю ще нині ставати до смертного бою.

З ким маю рубатися без милосердя й пощади,

Кого сюди вів Дгрітараштри підступний нащадок».

З уст Арджуни Крішна почув благородне благання —

Між військ колісницю раптово спинив без вагання.

При Бгішмі, при Дроні ворожі показує лави.

«Дивися, — говорить, — усе це війська кауравів».

У Арджуни серце стиснулось від болю й розпуки:

Побачив обличчя дідів, і батьків, і онуків.

У лавах ворожих — брати, свояки, побратими;

І кревного кревний вбиватиме стрілами злими.

Так Арджуна мовив, скорботою сповнений: «Боже!

Побачивши рід свій, ставати до бою не можу.

Щось тисне у грудях, нараз пересохло у роті,

Все тіло тремтить і волосся — неначе із дроту.

Горить моя шкіра, а серце пронизує мука,

Туманиться розум, в руках я не втримаю лука.

Знамення зловісні я бачу навколо щомиті…

Кому на добро будуть кревні мої перебиті?!

Не хочу ні царства, ні слави, о Господи правий,

Бо щастя — не в царстві, ані в насолоді, ні в славі,

Раз тих, задля кого держава і влада нам мила,

Чекає по смерті холодна і темна могила.

Діди, і батьки, і сини, і онуки-пагіння,

Дядьки, і свати, й свояки — від одного коріння.

Не хочу їх смерті, нехай в нагороду дістану

Не царство, а право трьома управляти світами.

Убивши синів Дгрітараштри, гріх візьму на душу,

Не радість відчую, а тяжко каратися мушу.

Вбивати рідню — чи близьку чи далеку — негоже,

Бо знищивши рід, ми нещасними станемо, Боже!

Хоча каурави, засліплені від віроломства,

Вже стріли свої занесли над майбутнім потомства,

А роду загибель — найбільше у світі нещастя,

Невже нам уникнути злочину свого не вдасться?!

Як рід розпадеться, то зникнуть законів кордони,

Свавілля й злочинство творитимуть власні закони.

А де беззаконня, там будуть вбивати і красти,

Там жони повіями стануть, змішаються касти.

А касти порушені — в пеклі опиниться кожний,

Забудуться предки, жертовники згаснуть порожні.

Хто рід загубив, одступився од віри святої,

Зневажив закони й сім’ї предковічні устої,

Хто касти змішав, тим нема на землі покаяння,

Ті підуть у пекло — так мовить священне писання.

О горе: у нас нині намір злочинний на мислі,

Заради корони над родом загроза нависла.

Хай радше беззбройного вб’ють мене стріли ворожі,

Ніж маю на світі каратися вічно, о Боже!»

Так гірко промовивши і заточившись від муки,

На дно колісниці впав Арджуна й випустив лука.

ПІСНЯ ДРУГА ДИСПУТ АРДЖУНИ Й КРІШНИ

Облитому слізьми, пойнятому горем невтішним,

Так Арджуні мовив тоді повелитель наш Крішна:

«Той, хто у нещасті здригнувся душею, — не воїн.

Арієць такий лиш ганьби і зневаги достоїн.

Геть слабість із серця — вона воякові не личить!

Геть сумнів — до битви священний обов’язок кличе!»

«Та як же, скажи, я пронизувать стрілами стану

І Бгішму, і Дрону достойних з ворожого стану?

Вже радше, о Боже, хай жебрати піду під плотом,

Ніж їжу, окроплену кров’ю, нестиму до рота.

Не знати, що ліпше — поразка, а чи перемога: