Бiблiйнi пригоди на небi i на землi (на украинском языке)

- Хто покуштус плодiв з цього Древа, здобувас безсмертя. А рва вже добиралася до нього... Варто уй з Адамом було з'усти хоч по одному плоду, як вони поробилися б всемогутнiми, немов сам господь-бог! Навiть янголи вже не знали б, кому коритися. З тиранiчною владою Наймудрiшого було б покiнчено назавжди! I нiякого Потопу не було б! Та й iнших лих i знищень... Ось на цю безбожну диверсiю у раю i замiрявся штовхнути несвiдомих молодят хитромудрий мерзотник Змiй. Та господь вчасно викрив цю пiдступну змову приречених. Покарав усiх трьох! Особливо було непереливки Змiсвi... Та всю цю справу Всевишнiй розумно ховас в найсуворiшiй тасмницi. Навiщо бентежити своух рабiв нездiйсненними надiями й мрiями?

Коротко кажучи, оповiдалося про Адама та рву довго.

Розповiдаю Левiафановi, а сам пильно стежу, як вiн реагус. На початку оповiдки (в уу славословнiй частинi) мiй кит байдуже жував планктон. Та потiм його зачепило. На фривольний гачок. Щодалi - гачок мiцнiше впинався. Левiафан навiть забув жувати. А потiм так заслухався, що аж пащу роззявив.

Отут я й спостерiг, що Левiафан, захоплений бiблiйними басчками, втратив усяку пильнiсть, що нiяк не личить нi в'язницi, анi наглядачевi. Вiн навiть за курсом не стежив. Потроху лiнивi хвилi прибили його аж до берега.

А я iнтригуючим гласом кажу:

- Як дiзнався про Древо господь...

Та й стрiмголов кинувся через роззявлену китову пельку на берег.

- Ти куди? - запiзнiло сполошився Левiафан. - Тiкати? Ану, гайда назад в утробу!

- Нi, друже Левiафане, не буде цього. Прощавай!

Тодi вiн почав канючити, мов жебрак нещасний:

- Повернися, Iоно, коли справдi вважасш себе моум другом... Мене ж з роботи потурять... Скажуть: роззява... А в мене на шиу китиха чудо-юдо, малi китенята...

Ех, доведеться допомогти! Хоча б корисними в цiй ситуацiу порадами...

- Який же ти роззява. Левiафане? - примирливо кажу я. - Та хто й насмiлиться отаку нiсенiтницю верзти? Ти ж сам пречудове знасш, що все - в руцi божiй. Значить, на мою втечу його воля була. Але про яку це втечу я кажу? Це було звiльнення за божим промислом! Твiй хазяун Посейдон все одно до пуття не добере, що сталося. Адже свiдкiв нема! Окрiм того, нiхто й досi не подбав про те, щоб завести у твосму черевi канцелярiю з вхiдною i вихiдною документацiсю. Отже, виходить, що ти - непiдзвiтна адмiнiстративна одиниця.

- Так-то воно так, але...

- Нiяких "але". Левiафане! Забудь про тi лихi "але" i нiколи не згадуй! Пам'ятай: за вiдсутнiстю канцелярськоу документацiу тобi мусять вiрити на слово. Що скажеш, те й вiдповiдатиме iстинi! А ще с один бюрократичний прийом, що б'с начальство наповал!

- Який це, Iоно? - схопився Левiафан на мiй натяк, мов потопаючий за соломинку.

- А ось який: коли постанеш перед грiзними очима Посейдона, наберися нахабства i одразу премiю проси!

- А за що?

- Ну, це ясно: за понаднормову трудову вахту по утриманню особливо небезпечного злочинця. Тодi Посейдон буде думати не про мене - втiк я чи не втiк, а про премiю - давати уу тобi чи не давати... Ну, бувай живий-здоровий! А менi в дорогу час!

- Бувай, арештанте! - вже веселiше вiдгукнувся Левiафан. - Ну, й хитрун же ти, Iоно! Але послухай-но i мосу поради. Iди, хлопче, в Нiневiю i не барися. Якщо, звiсно, не хочеш бути ув'язненим ще й у черевi Бегемота...

24. НЕМА ВОЛI Й НА ЗАЯЧИЙ СКIК

"Швидко йти - бiду знайдеш.

Помалу йти - бiда тебе знайде".

З народноу сатири.

Стою на високому пагорбi i милуюся згори пречудовим мiстом, яке спорудив легендарний цар Нiн, а прикрасила уславлена цариця Семирамiда. Серед пишних зелених садiв височать бiлi палаци. Вздовж його берегiв лине широка рiка Тiгр. Тихо струменiють, зблискуючи в сонячних променях, прозорi води. Човник рибалки пливе. Вдалинi вiтрило корабля пломенiс. Краса!

Отак укляк на пагорбi i милуюся.

Аж гульк - з обох бокiв бiля мене стовбичать ще двос. Один, красунчик у вишуканому хiтонi, недбало пальмовою вiттю помахус. Другий, барчистий гевал - з шиу до п'ят обвiшаний вiйськовими вiдзнаками, зловiсно мечем побрязкус.

Невже я вскочив у нову халепу?

А наувний, мов дитина. Левiафан обiцяв лише Бегемота. Та чого iншого можна чекати вiд простого морського трударя-добряги? Левiафан тiльки зовнi - чудисько. А цi двос...

- Як. ти гадасш, Михайле, - лiниво цiдить красунчик, - порозумнiшав у черевi китовому наш молоденький непослух чи й досi дурiс?

- То твос штукарство, Гавриле, тобi й знати, - знехотя бурчить обтяжений м'язами гевал. - А моя метода проста: казанком по мордi - i край! Такому - слово, вiн тобi - сто. А коли даси казанком по мордi, одразу - повне взасморозумiння.

- Це ти серйозно?

- Цiлком! Казанок, особливо чавунний, дохiдливий i переконливий аргумент, що не потребус жодних дискусiй.

- Цiкаве спостереження...

Отак балакають помiж собою, нiби мене й на спомин нема. А я мiж ними нi в сих нi в тих....