Читаем Біс Плоті полностью

Сказала це й звела личко, яке наче осмугою покрилося і ще більше втратило своєї краси.

Пандемос же смутно дивилася на неї, і її вуста торкнула легка всмішка.

— Страшні слова говориш, дівчино. Коли б усі так думали, у який же спосіб світ міг би стояти і як би люди народжувалися? І коли б Єва чистоту зберегла, подумай, дівчино: звідки б сталося примноження роду людського?

— Єва чистоту не зберегла через гріх, — жорстко сказала Юстина. — Ослухалася Бога і через це смертною вчинилася.

— Наслухалася ти темних і немудрих, дівчино, — сказала Пелагія. — Чи ж, створивши Єву, Бог не дбав про вічність? Чи ж, спокусивши Єву, не дав Адамові та їй волю жити за своїм розумом і волю творити свою вічність у дітях? Чи ж не Господь створив Адамові сім’я, а Єві вклав у нутро яйце-райце із захованою в ньому таїною життєтворення?

— Бог їх тим покарав, — сказала Юстина, — бо віддалив од Царства Небесного, отож тільки ті з людей, що збережуть чистоту невинності, потраплять назад у те Царство.

— Звідкіля те знаєш? — здивувалася Арейя.

— Панотець Михайло те мені оповів, — сказала Юстина.

— А звідки те знає панотець Михайло? — спитала Пелагія.

— Так віститься у церковному вченні, — мовила Юстина.

— А коли це вчення тих, що дияволом опановані?

— Дияволом опановані живуть у світі, а панотець Михайло чернець і живе у Бозі й Дусі, — сказала Юстина.

— Мудра ти дівчина, — мовила Таласія, — але крива твоя мудрота. Воістину добра річ є подружжя, його-бо сам Бог установив. Та й писання християнське його похваляє, бо сказано в Посланні до євреїв: “Нехай буде в усіх чесний шлюб і ложе непорочне”. І багато святих Божих хіба не були одружені? Шлюб дав Бог на втіху людині, щоб, на діти свої дивлячись, веселилися і хвалили його.

Тоді стрепенулася раптом Юстина, її обличчя перекривилося із жаху і стало геть-но старе, а очі розширилися, і плюснув із них чорний вогонь. Скочила на рівні і скрикнула раптом:

— Згинь, пропади, сатано! Чого мене скушаєш? — і поклала на Басілею хреста.

Але нічого Нікефорос від того не вчинилося, сиділа вона, смутно всміхаючись, і тільки дивилася печально на Юстину.

— Сказала тобі, — тепло й журливо мовила, — що не з лихим серцем до тебе прийшла. Сатана ж не в добрій науці і у славу Божу з’являється, а в лихій. Що ж доброго вчиниш, себе живою у труну поклавши, замість того, щоб доброчиння у світі творити, любов сіяти і на вічність у дітях своїх працювати? Отож сатана, дівчино, не в мені, а в тобі. Отямся, і схаменись, і прожени із себе нечистого. Відрікшись од Господнього наказу, не вічність, а смерть дочасну знайдеш, бо Царство Боже не в небі будується, а в живому світі і в людях цього світу, в добротворенні їхньому і на основі любові їхньої. Ось тобі дар, що його дав Господь Адаму та Єві, відсилаючи їх творити працею своєю життя на землі, ось вона — сподіванка, ось вони — початки любові.

Але не дійшли ті слова до Юстини. Вона розчервонілася від гніву, тупнула ногою і закричала:

— Згинь, пропади, сатано! Не спокушай мене до гріха! Чистою тілесно залишуся і ніщо мене з цього шляху не зверне! Плюю на твої злочестиві й лихі слова!

І диво дивне учинилося (все те побачив я, стоячи на зруйнованій башті замку і невідривно дивлячись на сад, в якому відбувалася та розмова):

ті плоди, які раніше ніби більші зробилися від пробуття там Таласії, скорчилися і зморщилися, з вишень пропало червоне, і знову стали вони зелені із жовтизною, і полетіли на той сад метелики й кузьки: метелики поклали на листя яєчка, і почала плодитися із них гусінь і черва, а кузьки прокусували хоботками, ніби голками простромлювали, зелені ще й малі сливки і пожадно смоктали із них сік. Жінка ж із Цвіту звелась із лавки, нахилилася до пса, котрий і досі дивився на неї зачаровано, погладила ніжними пальцями, і пес аж вуха прищулив від задоволення. Тоді зирнула на Юстину, що стояла перед нею суха, чорна, закута у сіру крицю, і вже нічого принадного не було в її обличчі, ні в постаті, а подобала більше на Мегеру. І сказала їй Уранія перед тим, як відійти:

— Шкода, що серце у камінь ти перетворила. Воля твоя діяти й думати, як знаєш, бо одні люди для краси, інші — до добра й любові, ще інші — для темряви, смерті і зла, а четверті — для нетерпимості народжуються. Коли хочеш, оживлю й розтоплю серце тобі, а коли не хочеш, хай на тебе зглянеться Боже милосердя.

— Згинь, пропади, сатано! — твердо сказала Юстина і знову наклала на Пандемос хреста.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Русский крест
Русский крест

Аннотация издательства: Роман о последнем этапе гражданской войны, о врангелевском Крыме. В марте 1920 г. генерала Деникина сменил генерал Врангель. Оказалась в Крыму вместе с беженцами и армией и вдова казачьего офицера Нина Григорова. Она организует в Крыму торговый кооператив, начинает торговлю пшеницей. Перемены в Крыму коснулись многих сторон жизни. На фоне реформ впечатляюще выглядели и военные успехи. Была занята вся Северная Таврия. Но в ноябре белые покидают Крым. Нина и ее помощники оказываются в Турции, в Галлиполи. Здесь пишется новая страница русской трагедии. Люди настолько деморализованы, что не хотят жить. Только решительные меры генерала Кутепова позволяют обессиленным полкам обжить пустынный берег Дарданелл. В романе показан удивительный российский опыт, объединивший в один год и реформы и катастрофу и возрождение под жестокой военной рукой диктатуры. В романе действуют персонажи романа "Пепелище" Это делает оба романа частями дилогии.

Святослав Юрьевич Рыбас

Биографии и Мемуары / Проза / Историческая проза / Документальное