Читаем Bitches Get Everything полностью

Почнемо з тої сцени, про яку я вже розповідала. Про дівчинку, котра під щось жорстке, старе і добре знане будь-яким підлітком – типу, RAMMSTEIN чи SYSTEM OF A DOWN – жене кудись щодуху на запилюженому авті. Камера повільно ковзає всіма її жіночно-дитячими ляльковими детальками. Нам добре видно, що кермо машини і взагалі всі її габарити явно для малої завеликі. Раптом ми бачимо, хто її мовчазний супутник. І розуміємо, чому він мовчазний. Бо цей красивий, десь сорокап'ятирічний чоловік просто намертво зв'язаний тонкими японськими пасочками для кімоно (зеленим і фіолетовим) і напровсяк ще прикутий за ногу до регулятора сидіння наручником, а рот його акуратно заклеєно скотчем. Тобто липкою стрічкою. Доста болюче, скажу вам, бо знаю, як відчувається скотч на сосках. Ну, то таке.

Потім вони зупиняються біля відлюдного мотелю, в неї вже є ключ – все зарезервовано наперед, хазяїн якщо ще не пішов спати додому, то давно вже хропить під телевізором десь тут, але неблизько. Його хропіння не чути. Дівчинка може бути спокійною, відмикаючи наручники з ніг свого бранця-обранця («Це майже як ходити на руках, так, падлюко?!») й заштовхуючи його до кімнатки. Там вона кидає його на ліжко, пришпиляє знову, тепер уже за руку, слабке світло тьмяно лиже фалди важких темно-червоних порохнявих штор (спизджено у Лінча і в тих, хто це вже в нього спиздив), розрізає ножем його сорочку, здирає з рота скотч і наближує свій рот до його (тут усе вже зовсім крупняком), відтак майже пошепки, зі злою іронією, каже:

– То чого хочеш ти? Безсмертя?… [39]

Тут зі стіни, повертівши шалено кілька разів стрілками у зворотному напрямку часу, падає масивний кічовий годинник, якесь таке щастя початку 80-х. Картинка змінюється на просвітлено денну. Починається сторі типу «Как ета всьо праіза-шло або shit happens». О. А може назвати картину SHIT HAVENS? Ну добре, не буду. Хоча янгольської музики в картині мусить бути дохуя.

Що саме? Ну, яка-небудь опера. Чи ні, ліпше камерний оркестр. Він мусить аж перепонки довбати трагічністю й патосом вишуканої музики. Вона звучатиме з динаміків автомобіля. Іншого автомобіля, хоча… Щоби від вібрацій сабвуфера дамочки на найдорожчих місцях кінотеатру збилися у кремових істериках, кінчили б і повмирали на руках у роздратованих такою красою чоловіків… Ех. Ну лана, хтось тут захопився.

Але сцена музики в машині мусить бути кульмінаційною. Краса як кульмінація. У самому фіналі, чи дуже близько перед ним… За кермом сидить 60-річний сивий чоловік. Красивий і успішний. В дорогому пальті у своїй дорогій машині. Він ніколи не наймає водіїв, бо любить все робити сам. Поряд із ним – той самий ан-тоніо-бандерас, котрого збирається (збиралася? збереться?) замочити наша дівчинка. За ним на задньому сидінні – сумний юнак років двадцяти шести. Його очі блакитні, а волосся пухнасте й біле. Він пронизливо зирить за вікно, намагаючись не думати про свій смуток і того, хто ліворуч. А ліворуч від нього – та сама наша дівчинка. Вона не зв'язана і рот у неї не заклеєний, але зрозуміло, що тікати їй однаково немає сенсу. Вона приречена. Ця трійця везе її туди, звідки їй ніколи вже не повернутися. І робити це, судячи з усього (а з чого – з усього? З нашивки «маніяк-ветеран» на лацкані пальта?), вони будуть ввічливо, болюче і довго…

Ну от і всьо. Шматок торта «Інтрига» фабрики карла-марла. Залишається розтусувати по полицях усі ці «хто-за-що-коли-чого-по-чім-уся-бадяга» і сценарій готовий. А вже потім розпочнеться справжня робота, бо не можу я літературу й візуально-звуковий ряд окремо бачити – така от біда неаналітичного розуму. Запакуйте все в комплекті, обгорніть зірчастим папером і надішліть, куди звелено. Happy Birthday, місіс Дула.

00:00:00:17

Таке враження, що Дафліш час від часу зринає, аби тільки закотити істерику. «Чого так часто приїздить цей Верто-Льотчик?! Хто такий Психіатр? Думаєш, я не бачу, якими очима дивиться цей малолетка Долоріо на шторку роздягалки, коли ти міряєш плаття?!»

Таке враження, що Кройб розвиває собі асоціативне мислення, відповідаючи на мої листи. Тобто запитуючи щось у своїх відповідях на мої листи. Одним реченням. Знак питання і «Я люблю тебе» як запрограмований підпис.

Бувають у коханні люди-автовідповідачі. А бувають люди ні-в зуб-ногою. Ну і до чого це тут?

Здається, я просто ставлю не на тих конисьок. Я купую собі музи у супермаркеті, й вони виявляються одноразовими, хоча на упаковці брешуть super long life. Їх один раз використаєш, ніби й відловишся, якщо встигнеш, поки не скисло, а потім – фініш. Мотлох. І ніби й шкода отак брутально викидати геть, воно ж тобою розпаковане і тулиться, липне, хоче, щоби ти стала йому «або вся – або нічого!» І ти, замість чесно сказати «або нічого», тягнеш, вагаєшся – чи вже пора відкрити дверцята смітника під мийкою і кинути туди цю свою 18-річну виснажену музу. Також і 45-річної шкода. І ще якоїсь. Як Плюшкін галі-мий, їй-бо.

00:00:00:18

– Да-да-да-да-да! – волає Стоґнєвіч. – Ілі «мустанґ» старий, ілі вот ету!!!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Точка опоры
Точка опоры

В книгу включены четвертая часть известной тетралогия М. С. Шагинян «Семья Ульяновых» — «Четыре урока у Ленина» и роман в двух книгах А. Л. Коптелова «Точка опоры» — выдающиеся произведения советской литературы, посвященные жизни и деятельности В. И. Ленина.Два наших современника, два советских писателя - Мариэтта Шагинян и Афанасий Коптелов,- выходцы из разных слоев общества, люди с различным трудовым и житейским опытом, пройдя большой и сложный путь идейно-эстетических исканий, обратились, каждый по-своему, к ленинской теме, посвятив ей свои основные книги. Эта тема, говорила М.Шагинян, "для того, кто однажды прикоснулся к ней, уже не уходит из нашей творческой работы, она становится как бы темой жизни". Замысел создания произведений о Ленине был продиктован для обоих художников самой действительностью. Вокруг шли уже невиданно новые, невиданно сложные социальные процессы. И на решающих рубежах истории открывалась современникам сила, ясность революционной мысли В.И.Ленина, энергия его созидательной деятельности.Афанасий Коптелов - автор нескольких романов, посвященных жизни и деятельности В.И.Ленина. Пафос романа "Точка опоры" - в изображении страстной, непримиримой борьбы Владимира Ильича Ленина за создание марксистской партии в России. Писатель с подлинно исследовательской глубиной изучил события, факты, письма, документы, связанные с биографией В.И.Ленина, его революционной деятельностью, и создал яркий образ великого вождя революции, продолжателя учения К.Маркса в новых исторических условиях. В романе убедительно и ярко показаны не только организующая роль В.И.Ленина в подготовке издания "Искры", не только его неустанные заботы о связи редакции с русским рабочим движением, но и работа Владимира Ильича над статьями для "Искры", над проектом Программы партии, над книгой "Что делать?".

Афанасий Лазаревич Коптелов , Виль Владимирович Липатов , Дмитрий Громов , Иван Чебан , Кэти Тайерс , Рустам Карапетьян

Фантастика / Проза / Советская классическая проза / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза / Cтихи, поэзия