Сiрi бруднi мури - загидженi, запляманi, холоднi - стискали його з усiх бокiв. Тiльки там, крiзь грати невеличкого вiкна, високо, мало не пiд стелею, видко було клаптик блакитно-ясного неба з кiнчиком бiлої хмарки, по краях прозорої, як серпанок. Осiннiй день удався теплий, сонячний i здавався Корецькому тут, серед цiєї брудної темрявої камери, не осiннiм, а весняним. Думка несамохiть нагадувала обсипанi бiлим цвiтом вишнi, запашнi, блискучi листочки на березах i довгi срiблястi вiти вербовi, похиленi над молодими гомiнливими хвилями веселої рiчки, що повилась серед широкої зеленої луки з розкиданими по їй плямами жовтих квiток. Яке все було гарне, безмiрно-прекрасне, весняне… Як же без його жити? Хiба ж це можна? Хiба ж риба може без води жити? О, як вiн тепер розумiв, як добре розумiв тих нещасливих!.. Непереможною силою тягло їх з тюремних мурiв, i вони йшли нi на що не зважаючи - iшли пiд кулi вартових, на голод i блуканину в сибiрськiй тайзi, не спинялись перед смертю своєю чи чужою, щоби тiльки побачити над собою широку блакить небесну, щоби почути повiвання вiльного вiтру, щоби припасти намученими грудьми до матерi-землi й цiлувати її, цiлувати божевiльними поцiлунками, ховаючи лице в пахучiй молодiй травi!.. О, за один такий день можна йти на все, зробити все!..
Брязнули ключi коло дверей, грюкнув засув. Принесено звичайний уранiшнiй чай.
- Горяченького! - промовив солдат-доглядач, ставлячи на стiл жестяний чайник i кладучи франзолю.
Корецький нiчого не вiдказав йому. Машинально, не думаючи про те, що робить, став поратися з чаєм, потiм швиденько випив його, мов роблячи те, чого не мiг не зробити з повинностi, лiг на лiжко, заплющив очi i знову почав мрiяти.
А що, якби справдi спробувати? Не всi ж утечi кiнчаються нещасливо. Бо доки його тут держатимуть, це невiдомо. Може навiть зашлють кудись на пiвнiч або на Сибiр… кудись мiж якути… Хiба там менше небезпечностi смертi? Аби грубий деспот-тюремник виявив свою грубiсть трохи в бiльшiй мiрi, а невiльник запротестував проти цього, - от уже й готова якась якутська трагедiя… А якби зараз вирватися туди - на зеленi луки, пiд сонячне небо! О!..
Вiн зiрвався з лiжка i обiйшов камеру попiд мурами, озираючи їх. О, дуже мiцнi! Вiн спинився перед вiкном, подумав… Звичайно, коли перепиляв би грати та мотуза путящого, то можна бути внизу… Але ж унизу пiд вiкном буде двiр, а треба бути за двором. Ну, то як же?
Корецький почав пригадувати собi, що вiн саме бачив, проходячи двором, уявляв план його, та нiяк не мiг дорозумуватися, де саме вiн опинився б, коли б iзлiз мотузом з вiкна у двiр. Здається, це вiкно з причiлку. Коли так, то тодi, ставши на землi, вiн повинен пройти до рогу будiвлi, перейти двором до середньої брами, нею вступити в другий двiр, тодi знову брама й аж тодi воля.
Так. Але ж саме в його пiд вiкном ходить вартовий, бiля першої брами другий, а брама замкнена i ключ у воротаря… так само й з другою брамою. Нарештi там, за останньою брамою, знову вартовий…
Що ж вiн з ними з усiма робитиме? Поперед усього свiй вартовий, той, що пiд вiкном… Корецький устав i пiдiйшов до вiкна… Ось чути його ходу. Вiн обходить частину будинку: проходить проз вiкно, завертає за рiг, тодi знову назад проз вiкно й завертає за другий рiг, стрiваючися з другим вартовим. Ну, то треба…
А що це за галас такий там, на волi? Мов який ярмарок чи базар. Але тут, - вiн добре знає, - нiколи не буває нi ярмаркiв, нi базарiв… А такий галас, мов величезне стовпище людей гомонить i вигукує… Нi, вже затихло.
Дак треба скористуватися з того часу, як вартовий завертає за рiг тюрми й не може бачити його вiкна. Чи можна встигнути?
Але галас на волi не втихає. Чути якiсь окремi вигуки, тiльки не розбереш що… А! догадавсь: це певне не на волi, а в дворi: привели або виводять великий гурт рештантiв, вони стовпились у дворi й чогось галасують… Може сваряться промiж себе… може з начальством лаються, "неповиновенiє оказують", як каже доглядач, а може так просто галасують…
Ану, порахує ще вiн, скiльки часу вартовий буває за рогом тюрми. Пiдождав, поки вартовий, здавалося йому, пiдiйшов до рогу будiвлi й почав рахувати. Раз, два, три… нарахував усього сто тридцять один… То треба держати вiрьовку напоготовi, прив'язану… За яких 15 - 20 секунд можна бути вже внизу, долi - саме тодi, як вартовий буде за заднiм рогом, i пробiгти до брами…
- Щоб набiгти на другого вартового, що стоїть на тiй брамi, - пiдказав вiн сам собi. - Нi, це дурниця, з цього нiчогiсiнько не буде.
То це ввесь його план руйнується й нема нiякого способу?
Але що це?.. Знов крик iще дужчий…
- Урра-а-а!..
Чого тi рештанти радiють? Не розумiє!… Якась дурниця!..
Хiба пiдкопатися? Ще б пак, - з другого поверху!.. Пробити помiст i пролiзти в перший поверх… там сидять "уголовнi"… треба, щоб i вони згодилися тiкати… Ну, але з їми справа небезпечна: коли б навiть i згодилися, то в їх завсiгди так трапляється, що вони когось задавлять або зарiжуть… якогось вартовника, або що… ну, а вiн - убивати людину… Нi-нi, - з ними треба облишити!..