Читаем Бухтик з тихого затону полностью

— Тому я прошу тебе, Омашо, щоб ти взяла свої слова назад. А ще — пообiцяй нам не чiпати дiтей.

— Нi, — вiдрiзала Омаша. — Нiколи!

— Тодi… тодi я теж пiду. З Бухтиком.

— Ну i йди собi на здоров'я! — пирхнула Омаша. — А ми з батьком тут удвох залишимося. Гадаєш, будемо сумувати без тебе? Анiскiлечки! Правильно, батьку?

Барбула не вiдповiв. Вiн думав. I вiд тих думок голова його ладна була розлетiтися на друзки.

«Чара, Бухтик… Та що ж це воно робиться? Як же менi жити без них? — журився вiн. — Невже нiчого не можна вдiяти?»

Нараз господар затону пiдвiв голову i обвiв своїх дiтей важким, мученицьким поглядом.

— Атож, — почав вiн. — Вдiяти, бачу, не можна нiчим. Треба когось висилати з затону. I моя батькiвська воля така, що у вигнання пiде не Бухтик, а ти!

I його вказiвний палець зупинився на Омашi.

<p>Суходих</p>

Пiсля вигнання Омашi господар затону зовсiм занемiг. Щоправда, донька оселилася не так далеко, в сусiднiй рiчечцi, i Барбула пообiцяв, що коли вона виправиться, то зможе повернутися назад.

I все ж вiн страшенно сумував за дочкою, хоча й був переконаний, що iнакше вчинити не змiг.

Господар затону повiльно плив дном рiчки i бурчав на весь свiт: на малькiв, котрi вiчно плутаються пiд ногами, на мулисте дно, на сонце, яке стало надто пiзно сходити, зате рано вкладатися.

Барбула зiбрався було побурчати i на самого себе, коли раптом у поле його зору потрапив будиночок Бухтика. Барбула завмер: схоже, що в ньому вiдбувалося щось надзвичайне, бо з вiкон i дверей раз по раз вилiтали тисячi повiтряних бульбашок.

Поганого настрою як не бувало. Натомiсть Барбулою оволодiла здорова цiкавiсть. I була вона настiльки сильною, що поважний господар затону, нiби якийсь хлопчисько, перебрався через огорожу i обережно заглянув у вiкно.

I ось що вiн побачив.

Вiдомий винахiдник сидiв на колодi посеред кiмнати i тримав у ротi одразу двi довгi гнучкi трубки. Iз однiєї трубки вiн вдихав воду, а в iншу видихав. Вдихав i видихав. Вдихав i видихав. I обличчя його аж сяяло вiд задоволення.

А трубки тяглися iз скриньки, що була прилаштована на Бухтиковiй спинi.

— Що тут робиться? — поцiкавився Барбула. — I чого це ти сяєш, як майська ружа?

Бухтик не вiдповiв. Йому було нiколи. Вiн лише кивнув головою, запрошуючи батька увiйти до будиночка. Бухтик нiяк не мiг надихатися як слiд. Вiн навiть очi заплющив вiд задоволення.

— Та що це з тобою? — знову запитав Барбула. — Може, я чимось зможу допомогти?

Нарештi Бухтик вийняв трубки з рота. Потiм зняв скриньку i обережно поклав її на колiна. Лише пiсля цього подивився на Барбулу i сказав:

— Нiчим ти менi вже не допоможеш.

Барбула стривожився не на жарт.

— Як це — нiчим? Я ж для тебе все, що завгодно…

— Нi, вже не зможеш, — повторив Бухтик. — Не зможеш тому, що я й без тебе справився. Правда, менi допомагали Сергiйко i дядько Костя…

Бухтик показав на скриньку з трубками i додав:

— Поки що це мiй найкращий винахiд. Вiн переверне все життя в нашому затонi.

— Не треба перевертати, — поспiхом промовив господар затону. — Тут поки що й без цього непогано. Ти краще скажи менi, що то за штукенцiя i для чого вона.

Бухтик хитро примружив очi.

— Невже не здогадуєшся?

— Кгм-мм… На щось нiби схоже, — невпевнено вiдказав Барбула i почав розглядати останнiй винахiд свого сина. Винахiд цей i справдi був на щось схожий. Трубки були схожi на звичайнi гумовi трубки, скринька теж нiчим не вiдрiзнялася вiд тих, що їх Барбула iнколи знаходив у рiчцi.

— Пам'ятаєш, як ти просив мене змайструвати таку рiч, щоб можна було дихати на суходолi? — прийшов Бухтик батьковi на допомогу. — Так от, цю рiч я змайстрував.

У Барбули навiть подих перехопило.

— Невже суходих?

Бухтик задоволене кивнув головою.

— Атож. Вiн i є.

Барбула ще раз уважно обдивився скриньку з трубками. Навiть понюхав їх навiщось.

— Велике тобi спасибi, — сказав вiн. — От тiльки… чи безпечний вiн? Чи надiйний?

— Ну аякже! Як i все, що я змайстрував до цього.

— Саме це мене i хвилює, — зауважив Барбула. — Ти майструєш, а я страждаю.

— Та ти що — не вiриш? — не на жарт образився Бухтик. — Ану, гайда на берег!

Вони рушили до верболозу. По дорозi Барбула раз по раз позирав на небо i занепокоєно похитував головою: на ньому не було анi хмарини. В такi днi пiдводнi мешканцi навiть носа не потикають з води.

— Ми що — будемо ходити по суходолу? — недовiрливо запитав вiн сина. — Поглянь-но лише, як пече сонце!

Бухтик зневажливо стенув плечем.

— Мене це зовсiм не турбує, — вiдказав вiн i пiднiс трубку до рота. — Дивися краще, що я роблю. Через оцю трубку треба вдихати воду чи бодай вологе повiтря. А ось через цю — видихати. Зрозумiв?

Барбула довго розглядав скриньку з трубками.

— Гм-мм… воно, звiсно… I довго так можна дихати?

— Скiльки завгодно. Була б лише вода в скриньцi. Ну, я пiшов.

Бухтик поправив скриньку, ще раз вдихнув-видихнув i смiливо вийшов з води.

Господар затону отетерiло спостерiгав за синовими дiями. Невже можна без шкоди для здоров'я прогулюватися в отаку спеку? Та будь-який водяник одразу ж вiдкинув би копита… А Бухтиковi хоч би що — прогулюється, нiби в себе вдома.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Илья Муромец
Илья Муромец

Вот уже четыре года, как Илья Муромец брошен в глубокий погреб по приказу Владимира Красно Солнышко. Не раз успел пожалеть Великий Князь о том, что в минуту гнева послушался дурных советчиков и заточил в подземной тюрьме Первого Богатыря Русской земли. Дружина и киевское войско от такой обиды разъехались по домам, богатыри и вовсе из княжьей воли ушли. Всей воинской силы в Киеве — дружинная молодежь да порубежные воины. А на границах уже собирается гроза — в степи появился новый хакан Калин, впервые объединивший под своей рукой все печенежские орды. Невиданное войско собрал степной царь и теперь идет на Русь войной, угрожая стереть с лица земли города, вырубить всех, не щадя ни старого, ни малого. Забыв гордость, князь кланяется богатырю, просит выйти из поруба и встать за Русскую землю, не помня старых обид...В новой повести Ивана Кошкина русские витязи предстают с несколько неожиданной стороны, но тут уж ничего не поделаешь — подлинные былины сильно отличаются от тех пересказов, что знакомы нам с детства. Необыкновенные люди с обыкновенными страстями, богатыри Заставы и воины княжеских дружин живут своими жизнями, их судьбы несхожи. Кто-то ищет чести, кто-то — высоких мест, кто-то — богатства. Как ответят они на отчаянный призыв Русской земли? Придут ли на помощь Киеву?

Александр Сергеевич Королев , Андрей Владимирович Фёдоров , Иван Всеволодович Кошкин , Иван Кошкин , Коллектив авторов , Михаил Ларионович Михайлов

Фантастика / Приключения / Исторические приключения / Славянское фэнтези / Фэнтези / Былины, эпопея / Детективы / Боевики / Сказки народов мира