Бур'ян

Рушила. I от як од'їхала вже, а Давид саме на перелаз став, оглянулась до нього й щось сказала. Не тукнула, а тихо, Давид i не розчув навiть.

— Що таке кажеш?

Тихо. Смiшок…

— Е, було б слухати!

Тихо. Спiвали пiвнi на селi.

Давид повносив мiшки в хижу й зайшов у хату, засвiтив свiтло на столi. Мати встала вечеряти синовi дати. "Мабуть, уже пiзно?" — спитала. "Та за пiвнiч і". Але й повечерявши, не загасив ще лампи вiн. Дiстав з полицi абажур з газетного паперу, щоб на пiл не свiтило. Поставив лампу на край стола й роздягся. Спав вiн на лавi проти вiкна, до покутя. Над вiконечком маленьким — Ленiн. На покутi в головах — жмут книжок.

Дiстав одну. Ще очi дивились мрiйно кудись за вiкно в мiсячну морозну нiч. А потiм одвернувся: "К бiсу!" Розгорнув книжку i, знайшовши сторiнку загорнену, вп'явся очима в дрiбненький шрифт.

VII

Гикнув Матюха — ще очi заплющенi, поплямкав губами, а в ротi погано: "Фу!" Розплющив очi заспанi — над головою кульки блискучi лiжка, вiд стiни килим i черевичок голубий iз жовтим, гарусний, Лiзина робота. "Гик", — схилився з лiжка над чавунчик, сплюнув. На подушцi бiлiй руда пляма, й на простирадлi пляма. Було того… знать. Що й скiльки там випили звечора! Чи, може, що був у розстройствi?

Буль — буль, буль — буль — надали секунди десь за стiною в їдальнi, мов пiсля дощу краплi з ринви в шаплик. I тихо. Лише через хату за дверима шипiло, шкварчало щось, i дух смаженого несло, аж на блювоту зводить.

— Зiнько!

Голос хриплий з перепою, — тоненько дзенькнула скляна ваза на комодi, як ото муха крильцем об струну. Рипнули дверi кухоннi, вiдхилилась половинка в спальню, i на порозi — Зiнька.

— Що таке?

Саме позiхнув Матюха й потягся, захрущав суглобами. Глянув на наймичку пильно й по паузi спитав:

— З церкви ще немаі?

— Ще нема.

Спустився поглядом з обличчя по стрункiй дiвочiй постатi аж до нiг. Од нiг — угору. Подумав: "I що той Льонька в нiй найшов такого? Худеньке собi".

Зiнька перебила:

— Бiльш нiчого?

— Пожди! Те… нiхто ще не приїхав?

— Безпальки приїхали. До церкви пiшли всi. "Ага! Ну, а Огирi, мабуть, прямо до церкви виїхали. От чого це з Щербанiвки нiкого немаі? Льонька ж небезпремiнно повинен бути. Хiба, може, дiла якi невiдкладнi. Що мiлiцiя, що пожежна команда…" — махнув рукою i схилився ще над чавунком.

— Ти забери оце. Та що воно воняі у вас там смалятиною? Дихання просто забиваі. Огiркiв дiстань або нi — кислиць. Не яблук, а що ото в бочонку, i квасу нацiди. Та вмитись дай.

Зiнька прихилила половинку дверей i вийшла в кухню. А тут — аж голова болить i наче чадно. Шкварчить, сичить у печi, як у пеклi. Баба Секлета

Гнидиха куховарюі сьогоднi. Вибились пасма сивi з — пiд очiпка, розчервонiлася бiля печi, лоб їй блищить од поту.

— А ти куди? — побачила, що Зiнька хустку на плечi накинула.

— Квасу на похмiлля.

— А, лихо менi! Соломки ось треба, пирiжки нiяк не пiдпеклися, а з церкви — як не видно. Пiдожде квасу, бiжи лиш соломки сухенької вхвати.

Зiнька побiгла, а баба Гнидиха охнула, розiгнула спину старечу на хвилину та й знову до печi. Люди ж таки будуть чужi, як же можна, щоб сорому набратись? "Хто куховарював?" — "Баба Секлета". Аж головою похитала. Весiлля та храми ще й з давнiх — давен по хазяїнах — хто їх одбував, як не вона? В Огиря всiх поженила й замiж пооддавала… Як i до революцiї, - яка ж важнiсть була: тi ж помiщики, можна сказати, а баба Секлета — своя в них. Бо по панах замолоду служила, обхожденiі їхні знаі… Одсунула горщик здоровенний (влiтку, як парова молотила, варили в ньому), помiшала ложкою страву, лизнула й смакувала довго; добрий борщ, як у гостиницi! Засунула горщик.

Зiнька вбiгла знадвору.

— Вже з церкви йдуть.

— Ой лишенько! — аж кинулась баба Секлета. Вiхтик швиденько з соломи скрутила, у пiч на жар вiхтик i роздуваі. Як — як сама в челюстi не вскоче. Зiнька до льоху — грюкнула дверима. На печi щось зачмихало, а згодом заплакало.

— Ой горечко!

Вийшов iз кiмнати сам хазяїн. Уже взутий, в галiфе i в сорочцi спiднiй iз манишкою на всi груди — чорним виноградом вишито. А голова як копиця сiна, зi сну розпатлана. Став умиватися в мисцi голубiй. Затим Зiнька квасу принесла повен глечик i кислиць миску. То вiн, ще й не втершися, ще мило на шиї та бiля вух, схопив глечик i видудлив iз нього, мабуть, iз кварту. Сплюнув, потiм став утиратися.

У дворi тодi ж хряпнула хвiртка, i цеповий собака загавкав i з цепу рвався — до ворiт спершу, потiм до ганку вже. Чути голос Лiзин: "Пiшов вон, дурак!" Загупали ногами на ганку. Нарештi хатнi дверi вiдчинилися навстiж, i увалилося гостей повна хата. Попереду Лiза.

— Ой яке ж тут повiтря! Пожалуйте в кiмнати! Тьотю Олю, Нiночко!

Огириха зразу ж скинула шубку з себе й на пiч до онука — зняла його з печi. Матюха галантно розкланювався з дамами своію копицею сiна. Шумно тиснув руку чоловiкам — Безпальковi й тестевi.

— А Данюша ж?

— Конi випрягаі.

— Ну от!.. — вiн звернувся хмурий до наймички, що бiля помийницi свиням готувала, i гримнув на неї:

— Ти наче вчора привезена: приїхали — значить, випрягти треба!