Бурштиновий Меч

Вона посміхалася і навіть мала настрій пожартувати з Брандо. Тільки святий меч може поранити мене. Ви прийшли сюди з нею, можливо, це вибір долі.

.

Брандо промовчав.

Вона була Благословенною Смертю протягом незліченних років, огортаючи цей світ сном і ніччю. Хоча вона була богом мертвих, вона символізувала надію на життя. Вона стояла перед воротами божественного царства Елоденіра з косою в руці, захищаючи померлих, які прийшли сюди, щоб знайти вічний сон. Вона була богинею мертвого місяця, а її божественне царство було мирним домом для всіх померлих. Але вона втратила свою прихильність, і, можливо, богів вже давно немає.

.

Мефістофель міцно стиснув губи і підвів очі.

.

Андріке схлипнув тихим голосом.

Погляд Клейса був дуже спокійний. Вона подивилася на Брандо і тихо сказала: Багато років тому я передбачала настання цього дня. Я бачив твоє обличчя через незліченну кількість років, то навіщо ти прийшов?

Мене? Брандо якусь мить помовчав, а потім тихо відповів: Я прийшов, щоб покінчити з усім.

?

Чим все закінчується?

Брандо не відповів на це питання, але запитав у відповідь: «Богине, що змусило богів покинути цей світ?» Хто вас переміг?

Богиня легенько посміхнулася, а в її очах з'явилася слабкість. Ви вже здогадалися, чи не так?

.

Брандо мовчав.

.

Він повернув голову і побачив те саме занепокоєння в очах маленької драконячки.

Боги створили їх і покинули, але врешті-решт вони загинули через них, і епоха підійшла до кінця. Він, який стояв тут, представляв іншу частину цього плану. Але чи передбачали боги і люди богів свій кінець?

.

Брандо подивився на меч у руці і на мить трохи розгубився.

.

Богиня ніжно заплющила повіки.

Вона тихо сказала: Дитино, це борг, але також і надія.

Без бронзи не було б чорного заліза.

.

Тіло Клейс нарешті перетворилося на легкий пил, повільно спливло з трону і, нарешті, зникло. Так само бог назавжди покинув цей світ у своєму Царстві Божому.

Нарешті Андріке схлипнула і впала на плече брата, гірко заплакавши.

У темряві було чути лише тихе схлипування. За якусь мить Скарлет тихим голосом запитала: Мій володарю, хто змусив богів покинути цей світ? Хто переміг Клейса та інших богів і змусив нашу епоху втратити славу богів?

.

Це був Бронзовий клан.

Як, як це можливо? Очі дівчини-горця розширилися, Це чудовиська вбили богів?

.

Це був Вбивця Богів, тихо сказав Брандо, я повинен був знати, що володарем цього імені є Бронзовий Клан. Боги створили Бронзове покоління і покинули їх. Бронзовий клан, який затаїв образу, повернувся до Сутінків, але знову зрадив, тому що все, що вони хотіли, це помститися.

Він обернувся і запитав: Чи знаєш ти легенду про Вічного?

Крім маленької драконячки Алоза, всі похитали головами.

Брандо подивився на них і відповів: «Тому що це існування поза богами, досконалий продукт, вічне і безсмертне створіння в цьому світі».

?

Як таке існування може існувати? — розгублено спитала Ірен.— То чи не сутінки?

Брендел похитав головою, тому що це остаточне існування іншого плану, найкращої зброї, яку Божественні Громадяни використовуватимуть для боротьби з сутінками. Це вершина Бронзового племені, але мені не вдалося вгадати її особистість, хоча натяк був настільки очевидним.

Що це? — спитав Метиша.

.

Маленька драконячка Алоз зробила два кроки вперед і підійшла до Тії. І світла куля в руці маленької дівчинки, пряме світло вказувало на купол Святині. Погляд Брандо стежив за світлом, два Корені Світового Дерева перепліталися між собою над куполом і зникали в темряві та тумані.

Розумієте? Брандо відповів: «Саме там, де Коріння Світового Дерева сходяться в нижньому царстві, вершині цього світу — Смарагдовій вершині».

.

Метіша тихо ахнув.

Вона раптом підвела очі і з недовірою сказала: Це Вічний, Вічний Дракон, Смарагдовий Дракон Нідхогг?

.

Брандо повільно кивнув.

У глибині темряви в очах дівчини-купчини ледь помітно посміхалася, вона дивилася на пляму світла вдалині, а там було божественне царство Еліу-Денір. Позаду неї гуркіт вітру ставав дедалі оглушливішим, і море потойбічного світу раптом піднялося бурхливими хвилями, змиваючи основи світу, немов ці хвилі ось-ось розірвуть увесь світ.

Це було схоже на передсмертний дзвін усього Вонде, що відлунював у глибині порожнечі, і в темряві хаосу повільно прокидався велетень. Коли його свідомість прокинулася, кришталева стіна всього світу випустила фрагментарний звук.

Потім золоте око повільно розплющилося.

.

Нарешті він прокинувся.

Римлянин тихо засміявся, і сміх відлунював у темряві та мовчазному тумані.

1544

Розділ 1544

,

Коли Фрея прокинулася від сонливості, їй було важко кліпати очима. У її розмитому зорі перше, що вона побачила, було криваво-червоне небо. Її зір поступово розширювався. На краю неба висіли стовпи диму. Над головою пролітали кришталеві грона, і зрідка одне-два полум'я освітлювали темне небо на сході.

На небі вже з'явилося світло зірок. На лавандовому небі на сході мерехтіли зорі.

,