Чарівний бумеранг

Якщо Рагуші вилетів наступного дня після перевірки, значить Чаміно ще не вдоволений дією станції. Мабуть, не на всіх людей її хвилі впливали однаково, а Чаміно не заспокоїться, доки не досягне свого. Чи, може, ще не встигли перетнути страшних кабелів Безсмертного?..

Рагуші витратив на дорогу одну фаетонську добу. Отже, з моменту перевірки минуло майже дві доби. Скільки ще триватимуть додаткові роботи на станції? Що Безсмертний зробить з Лочею? Може, її зараз катують?.. Може, хтось із інформаторів не витримав тортур і Безсмертний уже довідався про підготовку повстання?..

Ні, цього не може бути! Якщо Штаб послав у столицю Лочу, то значить, підбиралися не випадкові люди, а лише ті, хто користувався цілковитою довірою. Вони скоріше загинуть, ніж викажуть таємницю Штабу.

Тривогою і чеканням наповнилось усе Миколине єство. Йому хотілося вірити, що з Лочею нічого не станеться, що її незабаром визволять.

Пригадались її останні слова, і знов Миколине серце стиснулось від болю.

— Що ж вирішив Безсмертний? — спитав нарешті батько.

— Безсмертний наказав, щоб я негайно повернув тебе на Фаетон. Він порозганяв усіх своїх радників. Каже, що всі вони йолопи. Був, каже, один розумний, та й той тепер десь на гарячій планеті. Безсмертний гадає, що ти один можеш йому допомогти…

— Я!.. О-о, ні, Рагуші. Цього він не діждеться. Перекажи Безсмертному, що я не бажаю приймати його милості.

Рагуші зблід.

— А ти знаєш, чим це скінчиться для нас обох?.. Якщо я не виконаю його наказу, мене зжарять живцем. А ти… Він накаже атлантам поховати під водою весь оцей материк!..

Ечука замислився. Після тривалої паузи сказав:

— Є лише один вихід… На Атлантиді знають, що ти полетів до мене?..

— Ти збожеволів, Ечуко!.. Хіба я міг полетіти спершу на Атлантиду, а потім до тебе? Я ніколи цього не робив…

Владно, тоном наказу, батько звелів:

— Ти негайно вилетиш на Фаетон. З космосу передаси до Палацу Безсмертного, що повертаєшся разом зі мною. А десь напівдорозі пошлеш повідомлення, що твій реактор не слухається мозку управління. Є загроза вибуху… Потім влаштуєш вибух…

— У ракеті?!.

— Навіщо в ракеті?.. Тобі треба створити радіоактивну зону. А вибухнула ракета чи, може, потужна воднева капсула — хто це встановить?..

Рагуші спохмурнів. Підвівшись з крісла, він довго стояв біля вікна. Його трикутна постать з широкими плечима на якийсь час заступила світло. Сива чуприна під скафандром була мокра від поту.

— Я зрозумів твій план, Ечуко. Але де я потім сховаюся від Безсмертного?..

— Тут, разом з нами.

— А мої діти на Атлантиді? Їхня земна мати… Мої милі онуки? Я більше не побачу їх ніколи?..

«Не той тепер Рагуші, — подумав Микола. — Старість пригасила готовність до самопожертви. Ні, він, звичайно, не згодиться».

— Так, — сумно промовив батько. — Це дуже велика жертва. Але зрозумій, Рагуші… Справа, якій ти віддав усе життя…

— Яка справа? — сердито вигукнув Рагуші. — Для мене була тільки дружба. Дружба з тобою, з Шарукою… А до ваших справ мені байдуже.

— Ти кажеш неправду, Рагуші, — усміхнувся батько. — Але хай так, хай тільки дружба. Все одно ти служив цій справі. Якщо загине наша колонія… Цей материк буде безлюдний доти, поки земляни не навчаться вільно пересуватись у просторі. А який це прекрасний материк! Як тут може забуяти розумне життя!..

— Його заселять атланти.

— Атланти?.. — Батько зміряв Рагуші суворим поглядом. — Ти віриш, що Фаетон житиме вічно? Ти знаєш про заповітну кнопку Безсмертного?..

— Не може він цього зробити!.. Бог він чи людина — не знаю… Але це неможливо! Ні для людини, ні для бога..

— Бог, у якого забирають владу, — це вже не бог.

— Атлантида ж не на Фаетоні, — пригнічений тяжкими думами, сказав Рагуші.

— Фаетонці на Атлантиді не вічні. Вони помруть так само, як помремо й ми. А що вони передали земним атлантам?.. Навчили будувати храми. Прищепили тупий фанатизм — віру в могутність Бога-Отця. Створили касту рабовласників… Чи знаєш ти, скільки треба цим людям, щоб добре вивчити свою планету?.. Всі її землі, острови, материки… Тисячі земних обертів, мій любий Рагуші!.. І протягом цих тисяч обертів прекрасний материк заселятимуть лише нижчі хребетні.

Рагуші думав так повільно, наче в його голові були важкі кам'яні жорна і він мусив їх крутити з величезним зусиллям. Нарешті сказав:

— Я згоден, Ечуко…

Микола подумав: «О ні!.. Я помилився. Він був і лишається тим самим Рагуші…»

Незабаром вони переконалися, що інсценізація вибуху ракети вдалась блискуче. Посланий фаетонськими жерцями корабель знайшов на місці вибуху широке поле радіації. Нічого більше він не міг і не сподівався знайти.

Рагуші поставив свою ракету серед могутніх дерев — недалеко від приміщень, де підростали діти. Приміщення ці будувалися так, щоб їх важко було помітити з повітря. На екранах кораблів могли виникати тільки дерева, а помітити будівлі під ними майже неможливо.