Час великої гри. Фантоми 2079 року

— Це Китай, — пояснив загадкову картинку Малахов. — Морське узбережжя. Але дивно, що континентальні райони темні. Можливо, стався розкол Китаю на північний і південний, почалася громадянська війна. Ми не знаємо. Але Шанхай і вся промислова зона не постраждали від ядерних ударів.

Гайдук, пригнічений цією інформацією, почувався першокласником–невігласом на уроці вищої математики. Блукаючи у пітьмі після Великого Спалаху переходячи від села до села і ставши свідком народних страждань, намагаючись хоч трохи їх полегшити — як отець Георгій чи Фавн, занурившись у ніч, молитви і спроби покаяння, взявши на себе непосильний тягар провини за все, що сталося, бажаючи вимолити в Бога прощення, він, мабуть, загубив ту аналітичну інтуїцію, те стратегічне чуття, яким відрізнявся від багатьох колег — військових і політиків. щось трапилося з Гайдуком, і він уподібнився до розвідувального супутника, що зіскочив, збочив зі стаціонарної орбіти, осліп, оглух, утратив здатність реагувати на швидкі й несподівані зміни ситуації, перестав надавати на Землю парадоксально–пророчі прогнози. Звичайно, Гайдук на своє виправдання міг сказати, що був позбавлений усіх джерел інформації, що розвідувальна мережа була зруйнована, він був викинутий із Системи, лінії зв'язку перервані, надійний апарат управління ліквідований, а очі і вуха ВІРУ — супутник «Січ-77», на відміну від супутника Малахова, безмовно, без усякого сенсу кружляє по невідомій орбіті — все це було правдою, але не Істиною. Істина полягала в тому що Історія — цей химерний потік випадкових, нерідко безглуздих подій — знову викинула диявольський фортель, довівши свою непередбачуваність та ірраціональність: суцільна планетарна війна з однаковими наслідками для всіх країн виявилася міфом, і Гайдук повинен був уявити таку гіпотетичну можливість серед багатьох варіантів розвитку подій, які він розглядав після того, як під Вінницею почув повідомлення про пуск російських ракет.

У підземному світі «Чорнобиля-30» він визнав свою інтелектуальну поразку Але найдивнішим було те, що ця поразка не завдала йому такого болю, як дотепер, коли страждав від набагато менших своїх прорахунків. Він сам здивувався такій своїй негордливій нечуственості. Його навіть збентежила така смиренність.

Тимчасом Малахов вимкнув проектор і забрав екран.

— Олю і Валер'яне, йдіть до їдальні і там почекайте. У нас розмова.

Залишившись сам на сам з Гайдуком, Інспектор Кварк зміряв генерала довгим і, як здалося Гайдукові, зверхнім поглядом. Хоча, можливо, це тільки здалося. Бо слова були теплі й доброзичливі.

— Я дійсно дуже радий, Ігорю Петровичу що ми нарешті зустрілися. Поясню ситуацію. «Чорнобиль-30» — це єдиний успішно діючий фрагмент неіснуючої держави. Держава перетворилася на фантом. Ми — реальні. Маємо власну поліцію, розвідку збройні сили чисельністю до двадцяти тисяч чоловік. Власні теплиці, вирощуємо рибу маємо корів. Повна автаркія. І це все нам забезпечує Чорнобиль, його багатства. Ви знаєте, через сім років, коли відзначатимемо століття чорнобильської катастрофи, якщо доживу — виступлю на весь світ з доповіддю про Чорнобиль як подарунок Бога українському народу. Це енергетичний Клондайк, ядерно невичерпна Саудівська Аравія. Все те, що здавалося нашим предкам таким екологічно шкідливим, виявилось справжнім багатством. Плутоній, уран, рідкісні елементи. Відходи українських АЕС концентрувалися тут, і тепер серце України не в Донбасі з його вбогим вугіллям з золою, не в Дніпрохрестовську і не в Запоріжжі. Тут, — Малахов постукав вказівним пальцем по столу. — «Вовки Півночі» сюди приходили?

Малахов гордовито посміхнувся.

— Спробували. Але більше не потнуться. Ми їх зустріли так само, як і Чорну Орду Оточили себе високопотужними радіаційними полями — до тисячі рентген на годину Вони перепалили сотню людей і пішли в ліси… Пропоную вам взаємовигідний союз. Я надаю вам повне сприяння і великі технологічні можливості «Чорнобиля-30», а ви…

«Що дам йому я? Свою роздвоєну свідомість, понівечене допитами і Чорним Мором тіло, своє незнання глобальної ситуації?» — подумав Гайдук.

— А ви — політичне сприяння мені й моєму дітищу — «Чорнобилю-30».

— Як у вас з кров'ю? — неочікувано спитав Гайдук.

— З якою кров'ю?

— Ви здорові? У вас немає, часом, білокрів'я? — ставив неприємні запитання Гайдук. — Всі ваші люди засмаглі, а ви — блідий.

Малахов чимось нагадав Гайдуку контр–адмірала Феоктистова.

— Он що, — зареготав Малахов, хоч його сміх не був ні легким, ні переконливим. — Ні, в мене все ОК. Я просто не відвідую наш солярій. Не люблю. Та й роботи багато… Ось сонечко визирне, і я виповзу з цієї нори, — мрійливо сказав він, вдивляючись у звабливу картину віртуального степу — Поїду на Кариби.

Гайдук устиг уповні оцінити усю привабливість пропозиції Малахова.

— Що ви розумієте під «політичним сприянням»? Моя роль у ЦКР — мізерна. Своєї команди ще немає. Навколо — чужі люди. Все вирішується голосуванням. Переважно на користь популістських рішень…