Час великої гри. Фантоми 2079 року

— Тому що в молодості я був кріпаком Крейди у Миргородському повіті. Батьки бідні, сім'я велика. Злидні. Ніякої перспективи навчатися… А я так любив читати, думати, писати… В поліцію чи в осавули не хотів… не бажав мордувати людей. А тут мені запропонували стати Гоголем Миколою Васильовичем! Грати його роль на Сорочинському ярмарку Самого Гоголя! Ніс у мене був тоді худіший, зачіска схожа. І я кілька років працював Гоголем. Змінив прізвище в паспорті — Твердохліб на Гоголь. Уявляєте, яка дурість? Але це мені допомогло вирватись з кріпаків… Став актором пересувного театру а потім вчитися до університету пішов. З таким іменем взяли одразу.. Це ім'я — як прокляття на мені висить. Як знак моєї зради.

Митрополит Ізидор поцілував академіка й перехрестив; тепер Твердохліб ніскільки не був схожий на Гоголя, а скидався на втомленого після важкої оранки селянина.

Організатори принесли Гайдукові розкішно розмальоване художником Берещагіним меню трапези і картку де було вказано стіл — головний — і місце 25. Гайдук байдуже прогулювався у вестибюлі серед чужих йому людей, намагаючись уникнути зустрічі зі Свято–полком, який шастав недалеко. Гайдук думав лише про одне: чи виконають його завдання Невінчаний, Мармиза та Іваненко.

Нарешті дзвінок начальника протоколу сповістив усіх, що треба входити до Хрестової палати, де мала відбуватися урочистість на честь нового царя.

Хрестова палата вражала простором: організатори здогадалися знадвору поставити потужні прожектори навпроти вікон, що прорубували товсті стіни з обох боків. Здавалося, що потоки весняного світла ллються всередину білосніжної палати, створюючи радісно–урочистий настрій. Гості в передчутті щедрих випивок і закусок весело штовхалися, розшукуючи свої місця за столами. Царський трон уже стояв на подіумі: чорного — басмановського трону — не було.

Зайнявши своє місце, Гайдук побачив праворуч від себе Фрідмана — тільки без хутряної хасидської шапки, а в такому ж, як і в Гайдука, смокінгу з чорною краваткою–метеликом. На голові Фрідмана покоїлась біла, з синім мереживним кантом, кіпа.

— Радий вас тут бачити, Ігорю Петровичу саме в якості представника вашої напівдержави, — привітав Гайдука Фрідман, випромінюючи непідробну радість. Він майже не змінився — хіба що вуса посивіли і зрівнялися кольором з борідкою, замість пенсне він вдягнув окуляри з зеленкуватими скельцями. — я дав організаторам великого хабара, щоб сісти поряд з вами. Маю до вас дуже серйозну пропозицію…

Але тут усі розмови перервалися, в Хрестовій палаті запала тиша. Голос графа Буйського ревнув з державною непохитністю та імперським розмахом, наче в часи Александра Третього:

— Его Величество и Высокосвятейшество, император Всероссийский, самодержец Великой и Малой, Белой, Синей, Красной, Черной и Желтой Руси, великий князь Суздальский и монарх скандорусский, князь Черниговский, хан Улан–Баторский, Аральский, глава Ордена Света — Святых отцов–опричников Николай Николаевич Третий! Прошу всех встать!

Гуркотом сповнився зал, задзеленчав посуд на столах. Юний цар, що стрімко вбіг до зали, тримав у руках папір з текстом тронної промови і, не підводячи очей на тих, хто перебував у Хрестовій палаті, почав зачитувати:

— Принимая из рук Господа и верноподданного народа моего царский венец, державу и скипетр, возлагаю тем на себя высшую власть и клянусь служить России верою и правдою. Немедленно приступаю к исполнению своего заветного желания — прекратить позор расчленения России и начать собирание воедино исконных русских земель — от Балтики до Тихого океана, от Северного полюса до Черного моря и Константинополя.

Тут стався невеличкий конфуз: проголошуючи свої геополітичні постулати, Ніколай Третій так енергійно хитнув головою, що шапка Мономаха звалилася з його дитячої голівки й покотилася помостом, наче порожня каструля.

Буйський, Родіонов–Дюбуа і ще з півдюжини опричників кинулися ловити царський вінець (мабуть, завеликий для підліткових черепних сайзів нового царя) й швидко наділи йому на голову.

Після цієї полохливої паузи знову залунав дзвінкий голос отрока:

— Моей заветной целью есть горячее желание увидеть Россию снова воссоединенною — от Берлина до Пекина, от Скандинавии до Иерусалима — могучей державой единого державного русского народа, ЕДРОН, действующей на основе бессмертных принципов четырех свобод. Мы уничтожим жидо–масонский заговор инородцев против России, мы восстановим мощь русского оружия. Мы поднимемся с колен, мы восстанем из пепла, как птица Феникс.

С целью лучшего управления российским государством и восстановления многовековой традиции объединения всех племен вокруг единого центра я решил благожелательно рассмотреть нижайшую просьбу ряда духовных и политических лидеров Малороссии — возвратить столицу Руси в Киев — мать городов русских, историческую колыбель нашей государственности.

— Мать твою, — прошепотів Гайдук. — Знову починається…