Час великої гри. Фантоми 2079 року

Індіра Голембієвська, голова сенату України–Руси, яка очолила спеціальну слідчу комісію з розслідування трагічних подій 5-6 квітня, запросила до себе Гайдука. Сенат тимчасово розмістився в круглій будівлі колишнього кінотеатру «Панорама», що стояв на гребені Печерської гори, неподалік від Могили невідомого солдата. Київські гострослови швидко назвали цю бетонну споруду «Сенорамою». Цю будівлю охороняли солдати–індійці в чалмах; завдяки темній шкірі, вони не виглядали такими блідими й знекровленими, як українські вояки. Гайдука зустрів ад'ютант Індіри — бригадний генерал Раджив Лал і привітав, притупнувши тричі ногою, наче вишколений офіцер британської армії.

— Sir, — генерал приклав до кашкета вивернуту назовні долоню. — Her Excellency Miss Indira has the pleasure to invite you with my assistance.

— My pleasure, general, — усміхаючись, відповів Гайдук. Йому симпатичний був цей смаглявий молодий генерал, якого так прикрашала сліпуча білозуба усмішка. Ходили чутки, що він дальній родич Індіри. Лал у часи гетьмана був військовим помічником Голембієвської, підполковником українського війська; задовго до вторгнення Чорної Орди він ЗНИК; виявилося, що півтора року навчався в Індійській військовій академії в Дегра–Дун і повернувся звідти у ранзі бригадного генерала.

Раджив Лал провів Гайдука до офісу Голембієвської — там сиділо кілька офіцерів, які привітали гостя, ставши по стійці струнко. Генерал відкрив двері кабінету і Гайдук ступив усередину. Це була розкішно обставлена велика зала: стіни — темно–зеленого кольору, на вікнах, що виходили на Дніпро, — важкі темно–фіолетові портьєри; до письмового столу, за яким сиділа хазяйка кабінету, був приставлений полірований, горіхового дерева стіл для нарад, навколо якого — стільці з темно–зеленою оббивкою і високими спинками. Над робочим столом Індіри висів фотопортрет напівголої людини: Махатма Ганді.

Індіра вийшла з‑за столу й, підійшовши до Гайдука, обійняла й поцілувала двічі, залишивши ніжний аромат не відомих йому парфумів. Була у вишиваній полтавській сорочці, яка підкреслювала звабливу велич її грудей, та чорно–червоній плахті.

— Нарешті ми зустрілися, — сказала вона, все ще тримаючи його за плечі. — Пам'ятаєте, генерале, як ми домовлялися про зустріч на вечері у гетьмана?

— Пам'ятаю… хоча здається, це було в якомусь іншому світі… І в іншому часі.

— Сідайте, — вона вказала йому стілець, а сама сіла навпроти нього за столом засідань. Її чорне, густе волосся, що важкою хвилею спадало на плечі, виблискуючи шовково і молодо, свідчило про могутню життєву силу Індіри; лише спереду над чолом, біліло пасмо сивого волосся — наче старість проривалася крізь усі загорожі, нагадуючи про свою майбутню перемогу. Але поки що чорно–карі очі Інді виблискували молодо, а низький тембр її голосу, як і раніше, невідомо чому збуджував чоловічу уяву.

— Я прочитала вашу доповідну про трагедію на Банковій, — поглянула Голембієвська на прозорий екран лептопа, що, здавалося, висів перед нею в повітрі, кидаючи блакитний слабкий відсвіт на її обличчя. — Вона здалася мені правдивою, щирою і переконливою. Щодо застосування вогнеметів Чаленком у мене є запитання. Але за нього горою стоять Богошитська і Воля — і я тут безсила.

Гайдук знизав плечима.

— Я не маю права коментувати.

— Звісно. Але в мене склалося враження, що дві спецслужби діють незлагоджено, різними методами. І це неприпустимо. Тим більше, як стало відомо комісії, ЦУК Чаленка мав інформаторів серед червоно–чорних і мав знати про підготовку акції слизовиків КОМАН. Вас і РОК взагалі не треба було втягувати в цю історію. Чаленко мав запобігти шантажу. Більше того, моя служба безпеки твердить, що Чаленко ніби навіть спонукав слизовиків до цього. Але це треба перевірити.

— Для чого йому це потрібно?

— Для маленької перемоги перед виборами. Спеціально обраний час, коли президента нема. Але щось пішло не так, вийшло з–під контролю. І тоді викликають вас.

Вона уважно подивилась на Гайдука, ніби оцінюючи його реакцію. Він промовчав.

— Це, звичайно, версія, — продовжила вона після паузи. — Але вкладається в певну схему.

Один з помічників Індіри приніс міцний чай, окремо — невеличкі порцелянові дзбанки з молоком і вазочку з печивом. Голембієвська влила молоко до чашки з чаєм, з чого вийшла рідина світло–кремового кольору.

— Чай з молоком дуже корисний для голосу. Відновлює голосові зв'язки.

«Може, Фрідман пив чай з молоком, а не айран?» — подумав Гайдук.

— У вас стомлений вигляд. Щось сталося? — Голембієвська глянула йому у вічі.

Він зробив один ковток і відсунув чай.

— Все ОК.

— Як посуваються справи з армією?

— Дуже повільно. А як інакше? Коли вище керівництво не бачить ніякої небезпеки, а люди просто знесилені. Не хочуть воювати. Їх можна зрозуміти. Але виправдати не можна.

Індіра трохи підвелася й узяла зі свого робочого столу статуетку, що виблискувала золотом, дала Гайдукові. Він відзначив, що статуетка, розміром у два дюйми, дуже важка.

— Це бронза?

— Ні. Це сплав панча–лоха — п'ять металів. Золото, срібло, мідь… і ще щось.