Червоні вітрила

Егль підняв голову, впустивши яхту, - так несподівано пролунав схвильований голосочок Ассоль. Старий хвилину розглядав її, усміхаючись і помалу пропускаючи бороду у великій, жилястій долоні. Прана-перепрана ситцева сукенка насилу прикривала до колін смагляві ноги дівчинки. Її темні густі коси, пов'язані мережаною хусточкою, збилися, торкаючись пліч. Кожна риса Ассоль була виразно легка і чиста, мов політ ластівки. Темні, з відтінком сумовитого запитання очі здавалися старшими від обличчя; його неправильний м'який овал був обвіяний того роду чудовною засмагою, що притаманна для здорової білини шкіри. Розтулений маленький рот сяяв лагідною усмішкою.

- Клянуся Гріммами, Езопом і Андерсеном, - сказав Егль, зиркаючи то на дівча, то на яхту, - це щось особливе! Послухай-но, ти, рослино! Це твоя штука.

- Авжеж, я бігла за нею по всій річечці; я гадала, що помру. Вона була тут?

- Біля самісіньких моїх ніг. Корабельна катастрофа - причина того, що я за берегового пірата можу вручити тобі цей приз. Яхта, яку полишив екіпаж, була викинута на пісок тривершковим валом - між моєю лівою п'ятою і кінцем кия. - Він гупнув ціпком. - Як тебе зовуть, крихітко?

- Ассоль, - сказала дівчинка, ховаючи до кошика іграшку, яку подав Егль.

- Добре, - провадив незрозумілу річ старий, не зводячи очей, у глибині яких мерехтіла усмішка приязного настрою. - Мені, власне, й не слід було запитувати твоє наймення. Добре, що воно таке дивне, таке однотонне, музичне, мов посвист стріли або гомін морської мушлі; що б я робив, якби ти звалася одним із тих милозвучних, але нестерпно звичних імен, які чужі Прегарній Невідомості? Тим паче не бажаю я знати, хто ти, хто твої батьки і як ти живеш. Навіщо порушувати чарівливість? Я поринув, сидячи на цьому камені, у порівняльне вивчення фінських і японських сюжетів... аж раптом річечка вихлюпнула цю яхту, а потім з'явилася ти... Така, як є. Я, любонько, поет у душі, - хоча ніколи не творив сам. Що у тебе в кошику?

- Човники, - сказала Ассоль, струшуючи кошиком, - потім пароплав, а ще троє таких будиночків із прапорами. Там вояки мешкають.

- Чудово. Тебе послали продати. По дорозі ти почала гратися. Ти пустила яхту поплавати, а вона втекла. Хіба не так?

- Невже ти бачив? - з сумнівом запитала Ассоль, намагаючись пригадати, чи не розповіла вона про це сама. - Тобі хтось сказав? Чи ти вгадав?

- Я це знав.

- А як же?

- Тому що я - найголовніший чарівник.

Ассоль збентежилася; її напруга з цими словами Егля переступила межу переляку. Пустельний морський берег, тиша, виснажлива пригода з яхтою, незрозуміла мова старого з сяйнистими очима, велич його бороди і чуприни почали здаватися дівчинці мішаниною надприродного з дійсністю. Якби зараз Егль скорчив гримасу або закричав що-небудь, то вона помчала б геть, заплакавши й умліваючи від страху. Та Егль, помітивши, як широко розплющилися її очі, зробив крутий вольт.

- Тобі немає чого боятися мене, - поважно мовив він. - Навпаки, мені хочеться з тобою говорити по щирості.

Тут лишень з'ясував він собі, що### в обличчі дівчинки так пильно лягло на карб його враження. "Несвідоме очікування прекрасного, райської долі, - вирішив він. - Ох, чому ж не вродивсь я письменником? Який гарний сюжет".

- Ну ж бо, - провадив Егль, намагаючись заокруглити оригінальне становище (схильність до мітотворення - вислід повсякчасної праці, - була дужча, ніж побоювання кинути в недовідомий грунт насіння великої мрії), - ну ж бо, Ассоль, слухай мене уважно. Я був у тому селі, звідки ти, напевне, йдеш; одне слово, в Каперні. Я полюбляю казки й пісні, й просидів я в селі ту цілісіньку днину, намагаючись почути що-небудь таке, чого не чув ніхто. Та у вас не розповідають казок. У вас не співають пісень. А як розповідають і співають, то, знаєш, ці оповідки про хитрих дядьків і вояків, з вічним звеличенням шахрайства, ці брудні, мов немиті ноги, грубі, мов бурчання в череві, коротенькі співанки на чотири рядки з жахливим мотивом... Стій-но, я схибив. Я забалакаю знову.

Подумавши, він провадив так: