Чорна пантера i бiлий медвiдь (на украинском языке)

Корнiй. Господи Боже мiй! Та де ж я дiстану? От  сть. Що я, не хочу, чи що? Ну, ма ш собi... "Мусиш"... Розумi ться, мушу... Гм! "Цими днями"... Я не можу цими днями... От  сть: я не можу тепер iз Парижа їхати.

Рита. Значить, ти цiлком свiдомо вбива ш Лесика?

Корнiй (вражено). Рито?! Та як ти можеш... Господи Боже мiй! Лесика... Ех!.. "Цiлком свiдомо"... От це ма ш!

Рита. Цiлком свiдомо. Ти зна ш, що вiд тебе залежить його врятувати, й нiби не догаду шся.

Корнiй. Я знаю? Я?!

Рита. Ти.

Корнiй. Що ти хочеш сказати?

Рита. Те, що ти сам весь час дума ш.

Корнiй (сердито-тривожно). Я нiчого не думаю. От  сть! Ну що ж думаю? Я нiчого не думаю. Говори, що я думаю?

Рита. Ти дума ш, що треба продати полотно.

Корнiй. Продати полотно? Яке полотно?

Рита. Он те.

Корнiй. Ну?

Рита. Та й усе.

Корнiй. Та що ти говориш?! Щоб я продав це полотно! Нескiнченим?! Та як же це можна? Що ти говориш? Ха! Щоб я продав це полотно. От узяв i продав, i все. Наче старi штани... От - це  сть! От то-то! Ха-ха-ха!

Рита. Це -  диний вихiд. Або смерть Лесика, або продаж полотна.

Корнiй. Та чого ж смерть? Ну, ма ш собi! Прийшов якийсь iдiот, сказав смерть, i вже. I  сть. Чого смерть? Чого смерть?

Рита. Того, що ця хвороба у малого може ве сьогоднi-завтра перейти в скоротечний туберкульоз, i в два днi його не стане. Розумi ш?

Корнiй. Та хто сказав?

Рита. Лiкар.

Корнiй. А, ма ш, лiкар!..

Рита (надзвичайно тихо). Корвiю! Не доводь мене до... Ти виявля ш такий егоїзм, що менi гидко до... бажання плюнути на тебе. Щоб прикрити цей егоїзм, вiн лiкарю не вiрить. А кому ж вiрити? Снiжинцi твоїй?

Корнiй. Ну, то що я маю робити? Ну? Продати полотно? Та хто його купить нескiнченим? Ма ш!

Рита. Мулен купить.

Корнiй. А, Мулен! Ага, це розумi ться... "Мулен купить". А я як? Як же я, ти подумай, ну, ти подумай: продать полотно, це полотно... А я ж як? Так от собi живи, i потiм все... Та чи можеш подумати це: не скiнчить i продать?..

Рита. Можу.

Корнiй (глибоко вражений). Можеш?! Не скiнчить, одiрвать половину серця i кинуть? А ма ш, та цього не буде! А цього не буде нi-за-що. А вiзьми всього мене тодi й викинь. Що то справдi? Прийшов якийсь лiкар i вже ма ш. Та що то? Лесик не вмре, я скiнчу, i тодi... тодi можеш продавати... Та не купить Мулен! Нiзащо не купить. Хто може купити нескiнчене полотно? Де ти бачила?

Рита. Вiн зараз грошi дасть, а скiнчиш потiм.

Корнiй. Вiн не дасть.

Рита. Дасть. Позичить.

Корнiй. Не дасть, кажу я! Вiн позичить зна ш за що? (Дивиться на неї). А, ма ш. А так, я не позичу!

Рита. Вiн купить нескiнчене.

Корнiй. А я нескiнчене не продам. От i  сть.

Рита. Що ж ти хочеш?

Корнiй. Нiчого. Дай менi спокiй.

Чути плач дитини.

Рита схоплю ться й вибiга . Корнiй ходить по хатi, кудовчить волосся. Через якийсь час Рита з дитиною на руках виходить в атель , за нею Ганна Семенiвиа.

Корнiй (хутко пiдходячи до Рити, яка сiда  на канапi). Ну що, як? Чого вiн плакав? Леську! Ти чого плакав, га? Ти чого плакав, медвежа мо  бiленьке, га? Який вiн став... Болить, га? Посмiха ться... Ах ти ж мо , дитинча хороше... (Зворушений сiда  й дивиться на сина).

Ганна Семенiвна (обережно милуючи по головi Корнiя). Сину! Тiльки не сердься... Ну, подумай сам, чим же ця крихточка винна, га? I хiба ж таки вона не дороппа за шматок того, прости менi, рядна? Синочку, продай...

Корнiй. Мамо... (Кудовчить волосся). Ви, мамо, бачите, все судите по-сво му... А я по-сво му. От i  сть... О...

Рита (нахиляючись до дитини). Лесику, скажи татовi, що вiн тебе не любить... Скажи йому, що вiн безсердечний, жорстокий...

Корнiй. Ну, от ма ш... Та ти подумай же, як я можу це зробити? Ну? Так зразу... На, трах, продав, нема нiчого, порожнiй весь.

Рита. Ти не порожнiй... Ти знов будеш. Син - один, а полотен ти можеш написати багато... Це ж, Нiю, один жах i егоїзм, що ти навiть вага шся... Ну подивись на нього, невже ти можеш допустити, щоб це тво  живе, рiдне тобi творiння погибло?.. Це ж ти, частина тебе. I ти оддаси за те мертве рядно? Нiю!

Корнiй. Ну, це ти... То не мертве... I то частина мене... А, Боже, Боже!

Ганна Семенiвна. Синочку, ось утрьох блага мо тебе... Хiба ж тобi таки так важко? Ну, подумай же хоч сам: шматок полотна, фарби - i живе творiння, дитина твоя...

Рита (пiдносячи Лесика до Корпiя). Обнiми тата, попрохай його, Лесику, попрохай... Потягни за вуса... Посмiхнись до нього... Дивись, як вiн посмiха ться до тебе, якби вiн знав, що ти присуджу ш його на смерть!